Серед сучасного упадку людського духа наслідком довголітніх страхіть і жорстокости світової війни тяжко приходиться жити людині, в якої жива душа й чутливе серце. їй доводиться дуже часто сказати словами великого фільозофа-песіміста Шопенгавера:
„Якби цей світ був тільки трошки гірший, ніж він є в дійсності, бувби вже давно розпався в порох“.
Ба, що більше! Чоловік, якому важко дихати затроєним воздухом сучасного людського самолюбства, користолюбства, облуди й озвіріння, запитає себе в хвилину чорного суму й сумніву:
„А може цей світ уже дійсно розпадається під тягарем духового самознищення, бо гіршим, ніж тепер, він уже не може бути.“
З тієї причини мусить кожда чутлива людська душа в сучасності відчувати, як цілющий лік, добре, безкорисне діло другої людини. А вже просто якимось чудом, смугою ясного синього неба на захмаренім овиді явиться зболілій душі ця людина, що не затратила віри в людського духа й має у своїй голові талан, у своїм серці силу вивести нас своїм живим, творчим, сонцем осяяним словом із темної западні сьогоднішньої хви-
