сам, виснажених і вимучених горем людей? Я тоді вже ліпше запалив би всю землю і хай горить“.
„Земля наша, — казав Данило: — Їй нема чого горіти. Хай згорять ті, що зробили пекло з неї!..“
„В боротьбі за визволення смерть — безсмертя“.
В артистичному творі відпадає момент випадковости. Поет розвиває ідею й характер свого героя з найглибших глибин його душі. Внутрішній світ героя не заперечує себе, навпаки впливає на зовнішній світ, наломлює, підпорядковує його під свою власну могутню волю. А коли герой при тому зударенні зі зовнішнім, випадковим світов підлягає, бо мусить у деякій мірі підлягати його впливові, то він перетворює цей вплив відповідно до своєї вдачі та свого хотіння. Це можна побачити найкраще на дитячих і молодших літах Зеленого. Поліщук малює з хистом справжнього психольога розвиток душі Зеленого, його задумливість, незрозуміння його душі з боку його матері Оксани, його конфлікт із московським попом, його діяльність у Трипіллі, його воєнну службу, — коротко, всі ті моменти, які пізніше зробили з сільського хлопчини, з невченого парубка стихійного бунтівника-революціонера й борця за селянський народ і за незалежну Україну. Вибором Зеленого на Отамана з волі селянських мас кінчається перша частина роману. На мою думку ця перша частина виказує таке багатство Поліщукової психоаналізи, так глибоко уводить нас у таємні тремтіння душі Зеленого, так льогічно і послідовно розвиває її
