межа (або східня межа безнаметньового обсягу) проходить дуже викрутасто і простежена мною через такі місця, найближчі до описуваного узбережжя ріки Убортя: від західньої закраїни містечка Петрикова на Прип'яті (див. мою книгу „Геологическій очеркъ Минской губерніи. Вып. I. Кіевъ. 1916 г., стор. 282-285) межа тягнеться через описані вище околиці села Глинниці (§§ 406-408), Сколодинської Рудні та Сколодинської Буди (§ 404) на південь — південний захід до околиць села Острожанки (§§ 400, 403), проходить викрутасто на захід від села Скородного і трохи на захід від міста Овруча, далі йде на захід через північну закраїну села Збранків, звідси тягнеться теж на захід вздовж південного підніжжя Славечансько-Овруцького кряжа, проходить через села Паршову і Сорокопен до містечка Веледників, тут різко повертає на південний захід до села Жеревців, тут знову різко звертає на південний схід, тягнеться вздовж правого узбережжя ріки Жерева до околиці містечка Лугинів, звідси різко повертає на південний захід, проходить через села Глухову, Ваняйки, Теснівку (маючи тут усюди характер кінцево-моренового краєвиду) до села Королівки (див. вище, §§ 29-30), звідси різко повертає на південний схід до села Аннівки, далі на південний захід, проходить через хутір Мокляківський, села Нараївку і Непізнаничі (§§ 10-11) і тягнеться далі до Баскаків і геть далі на південний схід. (Див. № 66, стор. 33; див. теж №№ 62 і 63, додані мапи з зазначенням межі зледеніння).
§ 476. Польодовикові утвори узбережжя ріки Уборти природньо поділяються на дві категорії, — поклади лесу і польодовикові піски; ці останні утворюють на великих площах суцільні поволоки, що ховають часто під собою усі инші геологічні утвори, а в багатьох місцях ці піски складають собою надзвичайно цікаві польодовикові бархани та цілі величезні барханові полісинтетичні комплекси.
Типовий суходільний еоловий польодовиковий лес займає в узбережжю ріки Уборти дуже невеличкий простір — тільки на західньому кінці Славечансько-Овруцького кряжа, у верхів'ях річок Зимухи і Бігуньки, в околицях сел Городця і Бігуна. Лес в цій місцевості є частиною відокремленого лесового острова, що знаходиться далеко (верстов за 80) на північ від північної межі основного лесового краєвиду України (див. № 66, стор. 6-21), на Славечансько-Овруцькому кряжі (див. № 68, стор. 51-52), серед типового Поліського (зандрового) краєвиду. У сточищі ріки Уборти поклади лесу кінчаються, — тут в околицях названих сіл проходить північна й західня межа розповсюдження лесу на Славечансько-Овруцькому кряжі. Усюди тут виступає значними товщами (більш 10 сажнів завгрубшки) типовий, поруватий, однорідний, неверствуватий, жовтий суходільний еоловий лес, що утворює усюди прямовісні урвища; такі урвища існують на близькому віддаленні на схід від села Городця (§ 369) і на південно-західній закраїні села Бігуна та на південь від села; тут лес утворює дуже високі горби (з абсолютними височинами до 150 сажнів), що тягнуться на пів-