рожевого Овруцького пісковина з верхів'їв річки Полохатинки був приставлений 1882 року колектором Ставровським на Московську промислово-художню виставу. (Каталог № 22, стор. 30, під № 146).
§ 143. У верхів'ях річки Прирубища і її допливів в багатьох місцях існують зложища різних відмін лімоніта (бурого залізняка), що подекуди досягають значних розмірів і мають значну техніко-економічну вагу (про це я склав окрему працю на підставі розвідок більш як 100 шурфами і свердловинами; ця праця цілком виготована для друку).
Ці зложища знаходяться тут по заболочених лісових нетрях, почасти безпосередньо на поверхні, почасти під більшою чи меншою товщею потретинних покладів різного складу. По болотах дном (лежнем) цих зложищ являється майже повсюди Овруцький пісковик. До половини минулого століття з болотяних руд тут витоплювано в примітивних горнах чавун і залізо. На річці Полохатинці такий завод існував був у селі Рудні Новій (№ 6, стор. 28, 35, 48, 72, 78): сюди привожено руду з урочища Святого та з навкружних болот. (№ 33, стор. 261); згідно з моїми спостереженнями в околицях цього села існують скибові виступи (розсипища) на поверхні Овруцького пісковика інтенсивно-червоної барви (див. теж № 22, стор. 30, під № 150). Другий чавупотопний і залізний завод існував на чотири верстви нижче по течії річки Полохатинки, у селі Рудні-Переброди (№ 6, стор. 28, 35, 46, 74); сюди руду привожено за 12 верстов (№ 33, стор. 261); в околицях цього села, згідно з моїми дослідами, Овруцький пісковик утворює значні розсипища по лісових гущавинах. В урочищу Довгому (на віддаленні до трьох верстов на схід від села Рудні-Переброди, на північному березі великого болота Ладогова Волока) бурий залізняк залягає, з слів колектора Ставровського, під верствами пісків та глин на глибині біля 7 аршинів або біля 5 метрів і утворює зложище грубости від 0,17 до 1 метра, що його колись розроблювано розкопуванням з поверхні (№ 22, стор. 21, під № 39).
§ 144. Озеро Чорне (див. № 40, стор. 133; № 44, стор. 24; П.Т. Енцикл. словн. полут. 42, стор. 674; № 9, стор. 107; № 52, стор. 31-32; № 54, стор. 129, під № 272; № 58, стор. 39, під № 805) і сполучене з ним озеро Корма (за старовини звалося Корхна; див. № 39, стор. 166, № 40, стор. 133; № 81, т. IV, стор. 392 і 403; П. Т. Енцикл. словн. полут. 42, стор. 674; 41, стор. 20 і 24; № 9, стор. 107 і атлас, табл. 5; № 48, стор. 474; № 52, стор. 27-28, 30-32, 72; № 54, стор. 124, під № 113; № 58, стор. 19, 39, під №№ 804 і 806) знаходяться серед неоглядного, грузького, обшнрого болота, про яке згадує Столпянський (№ 39, стор. 166), і колись без сумніву складали один обширий озеровий водозбір, що потроху зростав і продовжує заростати від берегів осокою та иншоїю болотяною рослинносте) і торфом. Озеро Чорне вже розпалося на ряд викрутастих, вузьких водозборів, що порозділені торфовими шийками і островами та сполучені між собою протоками.
