Перейти до вмісту

Сторінка:Тутковський. Узбережжя ріки Уборти. 1925.djvu/78

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

У лісовому болоті на схід від урочища Жухнова зрідка (при уважному дослідженні) трапляються у торфяному ґрунті гострорубі кусні і невеличкі скиби молочно-білого кварца; цей кварц одягає собою в одного боку (у виді поволоки або корки) кусні сірого, дрібнозернястого, звітрілого гнейса. Кварцові корки завсіди несуть на своїй поверхні виразні сліди еолового оброблення, — гарне полірування та поверствове випрепарування твердіших частин; вони являються, очевидячки, зацілілими останками колишніх товщ гнейса, що тут існували були та збагачені кварцом у горішньому свойому поверсі.

§ 174. У західній частині урочища Янин Бір, на обширій, рівній лісовій прогалині, я знайшов у глибокому, сипкому, безнаметньовому польодовиковому піску гострорубі кусні окварцованого гнейса, що трапляються тут не часто. У середній частині того самого урочища (на 8-й верстві на шляху з села Перги до села Рудні Кованки, або на віддаленні 7 верстов по прямій лінії на схід-південний схід від села Перги) у польодовиковому піску з'являються щебінюваті виступи сірого гнейса і кварцитового гнейса. Острови дуже піскуватих полей, що тут порозкидані між лісами, подекуди густо засіяні ріжкатими куснями і цілими скибами цих порід (з дуже виразним еоловим обробленням); на межах полей кусні гнейса і окварцованого гнейса зложені великими купами (їх збирають тому, що вони завважають орати). Ці породи доводять, що в описуваних місцях існували (а може ще й досі заціліли десь під польодовиковими пісками) материкові виступи гнейса і його відмін.

§ 175. У середній теж частині урочища Янин Бір згаданий вище шлях, що провадить від села Перги до села Рудні Кованки, перетинає низькі відноги величезної руїни полісинтетичного бархана, що належить до грандіозного ланцюга полісинтетичних барханів на правому узбережжю ріки Уборти, який тягнеться звідси на південь між урочищами Квашин Круг і Сніди на протязі трьох верстов до болот Скатерка і Озерці, і на північ (з перервою) геть аж до околиці села Копища. Ця руїна, що досить виразно, але не зовсім точно зазначена на 3-верстовій військово-топографічній мапі і схематично зазначена на 10-верстовій мапі, була досліджена мною 1901 року (№ 52, сторінки 231–234).

Велетенський ланцюг барханів починається згідно з моїми дослідами, на віддаленні двох з половиною верстов на північний схід від слободи Юстинбурга, серед грузьких болот, у вигляді піскуватої гряди, що тягнеться на протязі півтори верстви з заходу-південного заходу на схід-північний схід (по пересічній лінії O 13° N). При ближчому дослідженні ця гряда виявляється лівою галуззю найбільш південного елементарного бархана, що належить до дуже складного і довгого барханового комплекса. Ми маємо тут перед собою взагалі величезний піскуватий вал, що тягнеться спочатку, як сказано, на північний схід, далі — на протязі 1,75 верстви на північний захід