явищ“. „З другого боку“, — поясює він, — „і до самого факту у нас з'являється довірря тільки тоді, коли ми розуміємо його сенс . Можемо сказати, що Сенеб'є мало не зразу засвоїв сучасний погляд на це явище, та й докази, які він наводив, грунтовно не ріжняться від наших. Він каже, що розклад вуглекислого газу не тільки поліпшує повітря, а, що важливіше, годує рослину, а через це й тварину. Далі він доводить, що це не тільки одно з джерел, а головне джерело живлення рослини і тварини; до цього його приводять такі міркування. Рослинна субстанція повинна повстати із чогось, що оточує рослину, але з чого саме: із землі, з води, з повітря? З грунту вона не може братись, — і це доводили ще класичні досвіди Ван-Гельмонта, а також можливість викохувати рослини у воді. Не може субстанція ця братись і з води, і це підтверджується тим, що у воді так мізерно мало розчинено твердих субстанцій, а також фактом, що кактуси й инші рослини можуть довго жити без води. Лишається повітря — себто його вуглекислий газ. Таким чином, стає зрозуміло, як ростуть рослини на неродючому кам'яному грунті; стає зрозумілий також факт, чому рослини, що виросли в грунті або у воді, не ріжняться своїм складом: в обох випадках вони беруть їжу з одного джерела — з повітря. Щоб довести цей факт, Сенеб'є наводив думку про те, що процес живлення рослини відбувається як раз в листках. Без листя рослина не росте; соки, які вона приймає з грунту, рідкі, водянисті; а соки, що йдуть з листя, слизуваті, багаті на субстанції. Бруньки, овочі на рослинах, коли позбавити їх ближчих листочків, не розвиваються; нарешті, у де-яких рослин, як:, напр., у Aloe, запаси поживних субстанцій безпосереднє утворюються в листках. На підставі всіх цих міркувань, Сенеб'є ще р. 1783 поклав основу ученню про живлення рослини; в загальних рисах це учення зберіглось і до теперішнього часу.
