Але не треба думати, що ідеї Сенеб'е зараз знайшли загальне співчуття, — вони були занадто оригінальні, і живлення повітрям занадто розходилось з загально принятими поняттями. Особливо на заваді стояло те, що довго змішували процес розкладу вуглекислого газу з його утворенням, себ-то з диханням; з цього боку особливо неясні були думки його попередника і суперника, Інгенгуза. В останній час де-які німецькі ботаніки (Сакс, Ганзен, Детмер, Візнер і ин.) пробують цілком несправедливо зменшити заслуги Сенеб'є і, на шкоду йому, висунути наперед Інгенгуза. Важко собі уявити, чим вони при цьому керуються. Хіба може, наперед смакуючи, як Голяндію скоро поглине „загально-німецька батьківщина“, вони уже заднім числом вважають Інгенгуза за німця[1]. Навіть через 12 років, р. 1796, Інгенгуз ще доводив, що вилучаючи вуглекислий газ, себ-то дихаючи, рослина живиться, що „рослини, витворюючи вуглекислий газ, таким чином, самі собі готують їжу“, він казав, що „рослини найскоріше повинні рости тоді, коли вони вироблюють найбільше цієї іжі, себ-то тоді, коли вони знаходяться в темряві , — і це все свідчить про те, як далеко був Інгенгуз від того, щоб зрозуміти основну думку Сенеб'є. З цього цілком зрозуміло, що поняття Інгенгуза були до того неясні, що прибуток вуглецю (живлення) він змішував з видатком (дихання)[2]. З другого боку, висловлювали дуже важливий сумнів; його значіння визнавав і Сенеб'є; а саме вказували на той факт, що листя величезної більшости рослин знаходиться в атмосфері, а не у воді; між тим, абат Фонтана дослідив до 700 рослин і не міг
