довести, щоб їх листя розкладало вуглекислий газ у газовому стані. Сенеб'є сам заходився коло подібних досвідів і зразу не міг одержати цілком певних результатів, в чому він сам відверто признається; але уже в другій своїй праці (1783 р ) він згадує, що йому вдалось одержати задовольняючі результати і в повітрі. Остаточно з'ясувати це непорозуміння довелось уже пізніш його землякові Соссюрові.
Але найсильніше заперечення, яке трудно було відкинути, виставив Гассенфрац. Він доводив, що теорія Сенеб'є помилкова в своїй основі через те, що рослина зовсім не засвоює вуглецю; він це підтвержував досвідом, якого сучасникам трудно було заперечити. Коли рослина живиться вуглекислим газом, — казав Гассенфрац, — то треба тільки взяти сім'я, що проросло, покласти в дистільовану (перегнану) воду, де є досить вуглекислого газу — і рослина повинна розвиватись. В дійсності цього ніколи не буває, — рослина не розвивається, а гине. Ми тепер дуже добре розуміємо, чому не вдавалися Гассенфрацові досвіди. Від Сенеб'є ми знаєм, що рослина потрібує вуглекислого газу, а через пізніші досліди ми дізнались також, що рослині потрібні і складові частини попілу, а їх-то Гассенфрац і не достачав своїм рослинам. До того ж, рослина, щоб дихати, потрібує кисню, а його, десь певне, бракувало в тій воді, куди клав Гассенфрац сім'я, що проростало. Але, кажу ще, для сучасників здавалось, ніби досвіди Гассенфраца підкопували в корні учення Сенеб'є.
Взагалі Сенеб'є був талановитий експериментатор і строго логичний дослідник, але у нього не було тієї особливости геніяльних новаторів, яка потрібна для того, щоб виставити своє учення у всій зброї істини, а головне, у нього тоді ще не було відповідних знань з нової хемії, навіть він був в противному таборі. Зате пізніш він сам відверто признавався, що коли йому
