линну субстанцію. Тут треба зауважити, що ці думки цілком певно висловив Сенеб'є ще р. 1791, а саме так: „Я бачу, як моя кров утворюється в хлібному колоскові… а деревина (le bois) віддає зімою тепло, вогонь і світло, що їх вона вкрала у сонця[1]. Майєр навіть натякав на форму досвіду, через який можна було б безпосередньо обчислити, скільки рослина вбірає світла; на жаль, експериментальні засоби науки їх досі замалі для цього досвіду. Кожен знає, що поверхня землі, вкрита рослинністю, не так нагрівається, як голий ґрунт. Коли б ми могли точно обчислити, яку частину цього охолодження треба приписати тому, що випарюється вода, то зайвина цього охолодження вказала б нам на те, що рослина вбірає світло.
Таким чином, в рослині може відкластись лише стільки вуглецю, скільки його принесено у формі вуглекислого газу, і лише стільки тепла, скільки рослина прийняла його у формі соняшного світла. Але це тільки два боки одного і того процесу; через те ми можемо сказати, що те, скільки рослина приймає вуглецю, буде залежати од того, скільки падає світла на рослину, себ-то, ми приходимо до висновку, що між найгрунтовнішим процесом рослинного життя і соняшним світлом треба шукати певного числового відношення.
Такі основні думки висловив Майєр що до процесу, який нас цікавить. Коли згадаєш, що всі свої геніяльні думки він висловив за короткий період в три роки, коли знаєш, як цікавився він саме тим, щоб пристосувати ці ідеї до органичного світу, то мимоволі питаєш себе: чого могла б чекати від нього наука за тих тридцять три роки, що він ще жив
- ↑ Майєр, розуміється, не міг знати цього місця з фізіології Сенеб'є через те, що його не знає навіть сучасний німецький ботанік (Візнер), який спеціально вивчав це питання, і російський ботанік, що співає з його голосу (Арціховський).
