Такі обчислення доводять, що найінтенсивніші культури використовують біля одного відсотка. Але у нас є і другий, точніший шлях обчислити, скільки соняшної енергії використовує рослина. Ми можемо просто визначити, скільки даний листок розкладе вуглекислого газу за певний період часу, напр., за годину. Звідси ми знаємо, скільки треба було рослині тепла, щоб його розкласти, а піргеліометр, як і раніше, дасть нам другу цифру, щоб порівняти. Таке обчислення точніше й приводить до вищої цифри. Зелений листок, при найсприятливіших умовах освітлення, використовує до двох і навіть до п'яти відсотків соняшної енергії; і цю цифру ми повинні, десь певне, вважати за близьку до межі продуктивности зеленого листка[1]. Кажу ще раз, що цифри ці тільки приблизні; треба ще багато поправок і даних, щоб точно обчислити, але поки що важливі не цифри, а сама можливість цифр.
Важливе те, що уже можна казати про число і міру там, де панувало свавілля життьової сили, а точні цифри — це тільки справа часу. Цікава можливість обчислювати розміри природнього процесу, чи не найважнішого з усіх процесів, що відбуваються на поверхні нашої планети. Обчислювати — це, по суті, не що инше, як визначати річний бюджет життя на землі. Ми можемо достачити рослині доволі угноїнь, скільки завгодно води, можемо навіть захищати її від холода й теплицях, можемо прискорити кругобіжний процес вуглекислого газу, але не одержимо органичної субстанції більше від того, скільки соняшної енергії прийняла рослина від сонця. Це — межа, переступити яку несила
- ↑ Найточніше зміряння дало 3,4 %.
трібні дані для точнішого обчислення (1883). Пізніш англійський астроном Вільсон придумав спрощений дотепний прилад, яким можна обчислювати соняшне тепло (в калоріях) зразу за цілий день що значно спрощує справу (прим. 1918 р.).
