людині. Але коли ми знаєм цю межу, ми одержимо справжню, суто-наукову міру для того, щоб визначити найбільшу продуктивність даної земельної площі, а в той же час зможемо гадати про те, наскільки наші культури наближаються до досконалости, так само, як у далекій будучині будемо ми мати змогу міркувати про те, наскільки досконалі ті штучні процеси одержування органичної субстанції, ці процеси, рано чи пізно, наслідуючи рослину, виробить фізика та хемія. Калориметр скаже сільскому господареві, що він одержав, а піргеліометр, — що міг або повинен був одержати. Тоді стане зрозуміло, що коли наслідки хижацького господарювання, які непродуктивно позбавляє грунт поживних субстанцій, і можна поправити в той чи инший спосіб, угноюючи землю, то цілком непоправне тільки марнотратне, невміле користування головним джерелом народнього багацтва — соняшним світлом. Невикористане в даний мент світло пропадає безповоротно. Тоді стане зрозуміло, що кожний промінь сонця, якого ми не вловили і він марно відбився назад в світовий простір, — це шматок хліба, вирваний з рота далекого нащадка, а разом з тим стане зрозуміло, що володіння землею — це не право тільки чи привілея, а важкий обов'язок, який загрожує відповідальністю перед судом нащадків.
Але поки що залишимо ці міркування й висновки, двадцятий вік безперечно виведе їх з того погляду, з якого дев'ятнадцятий вчить нас дивитись на питання про кругобіг вуглеця; вернемося назад у вісімнадцяте століття, спробуємо ще раз віддати йому належне, спробуємо показати, що коли воно й не формулювало ідей Майєра в таких ясних виразах, то уже неясно наперед угадало їх зміст. Коли цікаво знати „останнє слово науки“, то не менш навчить нас і той випадок, коли ми ознайомимось з її першими словами, — хоч би вони й
