бувається в рослині. Для рослини світла такого, як для нас, немає, а через те немає й ступенів яскравости. Ми прикладаєм до рослини наші уявлення про світло, і мимоволі, а все ж впадаєм у велику логичну помилку; по звичці, не даючи в тому собі відчиту, переносимо ми певні поняття із одної царини явищ в другу, до якої їх зовсім не можна пристосувати. В досліді, про який згадали ми, я не тільки довів неправдивість Дреперових результатів, але й пояснив причину його помилки, а своїми досвідами показав, що головну дію на розклад вуглекислого газу роблять не найяскравіші, жовті, як доводив Дрепер, а значно менш яскраві — червоні проміні. Пізніш Боньє підтвердив ту думку дуже наочно; він показав, що невидиме для ока ультра-фіялкове проміння, коли його зібрати збірним склом, може, хоч і дуже поволі, розкладати вуглекислий газ в рослині, значить, між яскравістю і навіть видимістю світла і його дією на розклад вуглекислого газу, як і треба було чекати, немає жадного звязку.
Отже, розкладається вуглекислота в залежности не від того проміння, що діє у фотографії, і не від того, до якого особливо чутливе око, — а від червоного й сумежного з ним жовтогарячого проміння. Але коли ріжне спектральне проміння викликає ріжні хемичні явища, то від чого ж залежить, що в одному випадку діє одне проміння, в другому — инше, у фотографії — синє в рослині — червоне. Очевидно, треба шукати причини дієї ріжниці в природі, тієї субстанції, що змінюєтсья, або, як кажуть, чутливої до світла субстанції. Тут виявляється другий основний фотохемичний закон. Від природи самого тіла, себ-то від його кольору залежить, яке саме проміння буде виказувати на нього дію. Гершель в 30 p.p., а ще раніш Гротгус винайшли основне правило, що тільке те проміння може діяти, яке вбірається даним тілом. А коли це проміння вбірається
