тілом, гасне в ньому, то, очевидно, його не буде в тому світлі, що тіло перепускає або відбиває, — це світло буде мати кольор суми решти спектральних промінів, себ-то кольор додатковий. Так, напр., коли тіло жовтого кольору, то це значить, що проміні додаткового кольору, себ-то синього, тіло вбрало в себе, і ми повинні чекати, що саме це проміння буде діяти на нього хемично і т. и. Це правило очевидне само по собі; воно випливає, як неминучий наслідок, із закону про зберігання енергії.
Світляна енергія, яка справляє роботу, повинна тратитись, значить, зникати, як світло; а те проміння, що пройшло крізь тіло й вийшло з нього, не затратившись, очевидно не могло й зробити хемичної роботи. Доводити противне, це було б заперечувати закон про зберігання енергії; а одначе це ще може траплятись в загально-вживаних ботаничних працях[1].
Таким чином, знаючи кольор тіла, ми можемо наперед сказати, які проміні будуть викликати в ньому хемичні зміни, а які не будуть. Коли тіло жовте, воно буде розкладатись синіми й сумежними з ними промінями; коли воно синє, то, навпаки, буде діяти жовта половина спектру. Ми допіру бачили приклад для цього правила: хлор — газ жовтого кольору, і через те він сполучується з воднем в залежности од проміння додаткогово кольору, себ-то синього. Але ще точніше дізнаємось ми, які проміні діють, вивчаючи спектр тіла. Коли ми перед спектроскопом поставимо розчин якого-небудь кольорового тіла, то на місці тих промінів, що затримуються, вбіраються цим тілом, в спектрі будуть перерви, темні смуги, — це смуги вбірання. Зна-
- ↑ Напр., Детмер, розвиваючи Саксову теорію про ролю світла в явищах геліотропізму, себ-то впливу світла на скривлення рослин, доводить, що світло могло б діяти в абсолютно прозорому тілі, себ-то, коли його тіло зовсім не вбірає.
