ючи, як розположені ці смуги, ми можемо наперед сказати, що саме в цих промінях спектру треба чекати хемичної дії світла. Це правило особливо переконуюче справдилось і що до рослини. В 1874–75 p.p., досліджуючи процес розкладу листями вуглекислоти в спектрі (в цьому досліді мені пощастило уникнути помилок, які робили попередні й наступні спостережники), — я зміг пояснити результати, одержані мною, як ми бачили ще р. 1869, себ-то пояснити, чому саме вуглекислий газ найсильніше розкладається в червоній частині спектру. В цій частині хлорофілового спектру лежить найчорніша, найхарактерніша його смуга вбірания. Ми можемо пересвідчитись в цьому і під мікроскопом, коли одержимо в полі мікроскопу маленький спектр. Хлорофілове зернятко, прозоро-зелене в зеленій частині спектру чорніє, як вугіль, коли ми його пересунемо в певну смугу червоної частини спектру. Це проміння хлорофіл вбірає; його ж він затрачує, щоб розкласти вуглекислий газ в живій рослині, і при цьому, чим сильніше вбірає, тим сильніший розклад. Але, як ми бачили, своєрідний зелений кольор хлорофілу від того й повстає, що він вбірає певні проміні, — значить, зелений кольор і є та властивість, що визначає працю хлорофілу. Отже, ми найшли те, що сполучує кольор рослини з її головною функцією — здатністю розкладати світлом вуглекислий газ. Зелений кольор і засвоювання рослиною вуглецю — це не два факти, що сполучуються тільки емпірично, як це марно силкуються доводити ще де-які ботаніки, а два явища, які мають між собою потрібний, нам цілком зрозумілий і доведений точними дослідами причиновий звязок[1]. Але, власне кажучи, в цьому звязку між вбіранням
- ↑ Пізніше мені вдалось довести той же факт ще иншим способом. Див. мою книгу „Засвоювання світла рослиною“ і статтю в Compes Renhus Француз. Академії від 23 червня 1890 р.
