Тільки в декількох нечисленних словах, переважно таких, що дійшли до нашої мови через польське посередництво, ми маємо м'яке л, напр.: пляшка, клямка, ляда, лямпа, канцелярія, ска̀ля, іслям (так чується і по-арабськи), льох, або ще: Лютер, ілюмінація, ілюстрація, молюск, плюральність (останні не без французького впливу: illustration, illumination, mollusque, pluralité).
4. Звук ф у чужих словах, недавно взятих і в нашій мові ще не зукраїнізованих, передаємо через ф (а не хв): форма, Франція, фабрика, фінанси, філологія, фосфор, маніфест, офіцер, фаховий, факт, фасон, фаєтон, фамілія, фантазія, фарба, фортуна, філософ.
У словах, недавно або не дуже давно взятих, чуже ϑ, th на письмі передаємо через т (не через ф): катедра, Атени, ортографія, міт (міф), анатема, апофтегма, Бористен, логаритм, аритметика, патос, Пітагор, етер і т. ин.
Здебільша те саме правило прикладається й до слів та до ймень, давно взятих, напр.: Теофан, Теодосій (або Тодос). Але є скількись слів цієї категорії, де пишеться ф або хв, а иноді й х: Федір або Хведір (рідше Тодір), Тимохвій або Тимофій (рідше Тимотей), гора Афон (рідше Атос), Хома. Коли такі ймення відносяться до людей західньої Европи, а не до українців, то треба писати тільки т: Тома Аквінський (а не Хома).
5. У чужих словах не подвоюється приголосний звук: класа, маса, каса, шосе, регрес, процес, про-
