Початок Енеєвоі мандрівки.
Еней був парубок моторний
І хлопець хоть куди козак,
Удавсь на всеє зле проворний,
Завзятіший од всіх бурлак.
Но греки, як, спаливши Трою,
Зробили з неі скирту гною.
Він, взявши торбу, тягу дав,
Забравши де-яких троянців,
Осмалених, як гиря, ланців,
Пьятами з Троі накивав.
Він, швидко поробивши човни,
На синє море попускав,
Троянців насажавши повні,
І, куди очі, почухрав.
Но зла Юнона, суча дочка,
Роскудкудахалась, як квочка —
Енея не любила страх;
Давно уже вона хотіла,
Його щоб душка полетіла
К чортам, і щоб і дух не пах.
Еней був тяжко не по серцю,
Юноні, все іі гнівив:
Здававсь гірчіший ій од перцю,
Ні в чім Юнони не просив;
Но гірш за те ій не любився,
Що, бачиш, в Троі народився
І мамою Венеру звав;
І що його покійний дядько,
Парис, пріямове дитятко,
Путивочку Венері дав.
Побачила Юнона з неба,
Що пан Еней на поромах:
|
А те шепнула сука Геба…
Юнону взяв великий жах!
Впрягла в кгринджолята павичку,
Сховала під кібалку мичку,
Щоб не світилася коса;
Взяла спідницю і шнурівку,
І хліба з сіллю на тарілку,
К Еолу мчалась, як оса.
„Здоров, Еоле, пане свату!
„Ой як-ся маєш, як живеш?“
Сказала, як ввійшла у хату,
Юнона: „чи гостей ти ждеш?“
Поставила тарілку з хлібом
Перед старим Еолом дідом,
Сама же сіла на ослін.
„Будь ласкав, сватоньку старику!
„Ізбий Енея з пантелику,
„Тепер пливе на морі він.
„Ти знаєш, він який суціга,
„Паливода і горлоріз:
„По світу як іще побіга,
„Чііхсь багацько виллє сліз.
„Пошли на його лихо злеє,
„Щоб люди всі, що при Енеі,
„Послизли і щоб він і сам.
„За цеє ж дівку чорнобриву,
„Смачную, гарну, уродливу,
„Тобі я, далебі, що дам.
„Гай, гай! ой дай же його кату!
Еол насупившись сказав:
„Я все б зробив за цюю плату,
„Та вітри всі порозпускав:
„Борей недуж лежить з похмілля,
|
