„А Норд поіхав на весілля,
„Зефир же, давній негодяй,
„З дівчатами заженихався,
„А Евр в поденщики нанявся;
„Як хочеш, так і помишляй!
„Та вже для тебе обіщаюсь
„Енеєві я ляпас дать;
„Я хутко, миттю постараюсь
„В тристя його к чортам загнать.
„Прощай же! швидче убірайся,
„Обіцянки не забувайся:
„Бо послі, чуєш, ні чичирк!
„Як збрешеш, то хоча надсядься,
„На ласку послі не понадься:
„Тоді від мене возьмеш чвирк.“
Еол, оставшись на господі,
Зібрав всіх вітрів до двора,
Велів поганій буть погоді…
Як раз на морі і гора!
Все море зараз спузирило,
Водою мов в ключі забило,
Еней тут крикнув, як на пуп,
Заплакався і заридався,
Пошарпався, увесь подрався.
На тімьі начесав аж струп.
Прокляті вітри роздулися,
А море з лика аж реве;
Слізьми троянці облилися,
Енея за живіт бере;
Всі човники іх росчухрало,
Багацько війська тут пропало:
Тоді набрались всі сто-лих!
Еней кричить, що: „я Нептуну
„Півкопи грошей в руку суну,
„Аби на морі штурм утих.“
Нептун іздавна був дряпичка,
Почув Енеів голосок;
Шатнувся зараз із запічка —
Півкопи для його кусок!…
У миттю осідлавши рака,
Схвативсь на його, мов бурлака,
І вирнув з моря, як карась.
|
Загомонів на вітрів грізно:
„Чого ви гудете так різно?
„До моря, знаєте, вам зась!“
От тут-то вітри схаменулись,
І ну всі драла до нори,
До ляса мов ляхи шатнулись,
Або од іжака тхори.
Нептун же зараз взяв мітелку
І вимів море, як світелку,
То сонце глянуло на світ.
Еней тоді, як народився,
Разів із пьять перехрестився,
Звелів готовити обід.
Поклали шальовки соснові,
Кругом наставили мисок;
І страву всякую, без мови,
В голодний пхали все куток.
Тут з салом галушки лигали,
Лемішку і куліш глитали
І брагу кухликом тягли;
Та і горілочку хлистали,
На силу із-за столу встали
І спати послі всі лягли.
Венера, не послідня шльоха,
Проворна, враг іі не взяв,
Побачила, що так полоха
Еол синка, що аж захляв,
Умилася, причепурилась
І як в неділю, нарядилась,
Хоть би до дудки на танець!
Взяла очіпок грезетовий
І кунтуш з усами люстровий,
Пішла к Зевесу на ралець.
Зевес тоді кружав сивуху
І оселедцем заідав;
Він, сьому випивши восьмуху,
Послідки з кварти виливав.
Прийшла Венера, іскривившись,
Заплакавшись і завіскрившись,
І стала хлипать перед ним:
„Чим пред тобою, милий тату,
„Син заслужив таку мій плату?
„І йон, мов в свинки грають ім.
|
