Трохи не луснув з серця, з горя,
Та мусів плить, де жив отець.
Похорони троянців.
Уже світовая зірниця
Була на небі, як пьятак,
Або пшенишна варяниця,
І небо рділося, мов мак.
Еней троянців в гурт ззиває
І з смутним видом обьявляє,
Що мертвих треба поховать;
Щоб зараз прийнялися дружно,
Братерські і єдинодушно
Троян убитих зволікать.
Потім Мезентія доспіхи
На пень високий насадив,
І це робив не для потіхи,
А Марса щоб удоволив.
Шишак, панцирь і меч булатний,
Спис з прапором, щит дуже знатний;
І пень, мов лицар, в збруі був.
Тоді до війська обернувся,
Прокашлявся і раз сморкнувся,
І річ таку ім уджигнув:
„Козацтво! лицарі! трояни!
„Храбруйте! наша, бач, бере;
„Оце опудало погане
„Латинів город одіпре,
„Но перше, чим начнем ми битись,
„Для мертвих треба потрудитись,
„Зробить іх душам упокой;
„Імення лицарів прославить,
„Палланта к батькові одправить,
„Що наложив тут головой.“
За сим пішов в курінь просторий,
Де труп царевича лежав.
Над ним аркадський підкоморій
Любистком мухи обганяв.
Троянські плакси тут ридали,
Як на завійницю, кричали,
|
Еней зарюмав басом сам:
„Гай! Гай! сказав: увьяв мій гайстер!
„Який то був до бою майстер.
„Угодно, бачу, так богам!“
Звелів носилки з верболозу
І з очерету балдахин
Зготовить тіла для виносу,
Щоб в них Паллант, Евандрів син,
Вельможна, панськая персона
Явилася перед Плутона,
Не як аби-який харпак.
Жінки покійника обмили,
Нове убрання наложили,
Запхнули за щоку пьятак.
Як все уже було готово,
Тоді якийсь іх филозоп
Хотів сказать надгробне слово,
Та збився і, почухав лоб,
Сказав: „Це мертвий і не дишеть,
„Не видіть, то єсть, і не слишіть,
„Єй! Єй! уви! он мертв, амінь!“
Народ від річі умилився
І гірко, гірко прослезився,
І мурмотав: „Паноче, згинь!“
Потім Палланта покадили,
К носилкам ви несли на двір,
Під балдахином положили;
Еней тут убивавсь без мір.
Накривши гарним покривалом,
Либонь тим самим одіялом,
Що од Дідони взяв Еней,
Взмостили воіни на плечі
І помаленьку, по-старечі
Несли в містечко Паллантей.
Як вибрались на чисте поле,
Еней з покійником прощавсь,
Сказав: „О жизнь! бурливе море.
„Хто цілий на тобі оставсь?
„Прости, приятелю любезний,
„Оддячу я за вид цей слезний,
„І Тури долучить з баришком.“
Потім Палланту уклонився,
|
