„Тобі, диявольська худоба!
„Трясешся, мов зімою хорт?
„Мандруй до сатани з рогами
„Нехай тобі присниться біс!
„3 твоіми сучими синами,
„Щоб враг побрав вас, всіх гульвіс,
„Щоб ні горіли, ні боліли,
„На чистому щоб поколіли,
„Щоб не оставсь ні чоловік;
„Щоб доброі не знали долі,
„Були щоб з вами зліі болі,
„Щоб ви шаталися по вік!“
Еней від неі одступався,
Поки зайшов через поріг,
А далі, аж не оглядався,
З двора в собачу ристь побіг.
Прибіг к троянцям, засапався,
Обмок в поту, як би купався,
Мов з торгу в школу курохват;
Потім в човен хутенько сівши
І іхати своім велівши,
Не оглядався сам назад.
Жарти Юнони.
Олимиськіі во всяку пору
І, грім пускающий, іх пан
Ходили голі без зазору,
Без сорому, на кшталт циган.
Юнона, з неба увильнувши
І гола, як долоня, бувши,
По-парубячу одяглась;
Кликнувши ж в поміч Асмодея,
Взяла на себе вид Енея,
До Турна просто понеслась.
Тоді пан Тури зіло гнівився
І приступу к собі не мав,
Що у Троян не поживився
І тьху Енеєві не дав;
Як ось мара в лиці Енея,
В киреі бідного Сихея
|
Явилась Турна задирать:
„А ну лині, лицарю мизерний,
„Злиденний, витязю нікчемний,
„Виходь сто-лих покуштувать!“
Турн зирк, — і бачить пред собою
Присяжного свого врага;
Що так негречо кличе к бою
І явно в труси пострига,
Осатанів і затрусився,
Холодним потом ввесь облився,
Од гніву сумно застогнав,
Напер мару — мара виляє, —
Еней од Турна утікає!
І Турн в догонку поскакав.
Той не втече, цей не догонить,
От тільки, тільки не вшпигне;
Зикратого мечем супонить,
Та ба! мари не підстьобне.
„Та не втечеш, кричить, паничу!
„Ось зараз я тебе підтичу,
„Це не в кукли з Лависей грать!
„Тебе я швидко повінчаю,
„І воронів потішу стаю,
„Коли начнуть твій труп клювать.“
Мара Енеєва примчавшись
До моря, де стояв байдак,
Ні трохи не остановлявшись
(Щоб показать великий ляк),
Стрибнула в його, щоб спастися;
Тут без числа Турн осліпився,
Туди ж в байдак і сам стрибнув,
Щоб там з Енея поглумиться,
Убить його, мазки напиться;
Тоді б Турн первий лицар був!
Тут вмиг байдак заворушився
І, сам одчаливши, поплив;
А Турн скрізь бігав і храбрився,
І тішивсь, то врага настиг.
Таку, Юнона, зливши кулю,
Перевернувшися в зозулю,
Махнула в вирій навпростець.
Турн глядь, аж він уже средь моря,
|
