Ганна Супруненко.
(Псевдонім)
Родилася в Лубнях (на Полтавщині), там же скінчила гимназію. Батько ії українець, мати москвичка (рано померла). Нахил до поезії передався ій од матері. Вона вже змалку писала поезії, спочатку по російські, а коли скінчила гимназію і поступила народньою учителькою, почала писать українською мовою. Свято одкриття Котляревському памьятника в Полтаві зробило на неї дуже велике вражіння, — вона почала студійовать історію України та українську мову і стала свідомою українкою. Зараз Ганна Супруненко вчиться в Московському Археологичному інстітуті. Друкувати свої поезії почала в 1905 році за кордоном. Потім кілька ії поезій було надруковано в декламаторі „Розвага“, в „Новій Громаді“, „Терновому Вінку“ і инш.
|
На селі.
Вбоге село. Похилилися хати.
Злісно собака голодна гарчить.
Йдуть нечупарні, смугляві дівчата,
Чуть, як дитина побита кричить.
Чудно стоїть одинока тополя.
Жінка десь лається: „Клята біда!“
Парубок мовчки вертається а поля,
Хмуре обличча, важкая хода.
Дід зустрічає голодну скотину:
Де ії випасеш? Паші нема!
Все ж таки хлопця хапа за чуприну:
„Пасти не вмієш! годую дарма!“
Хлопчик понурився, видко втомився —
Праця заїла в дитини життя...
Погляд байдужий на чимсь зупинився...
Одіж обірвана, висить шмаття.
Далі малюнки усе невеселі:
Пьяний упав та й під тином лежить...
Десь колотнеча: чуть плач у оселі;
Жінка росхристана з хати біжить.
Лається, плаче, клене, нарікає:
„Господи! доки ще буду терпіть?
Господи! сили вже більше немає!..
Так коли жити, то краще не жить!“
|
|
Коваль.
(з Бальмонта)
— Ковалю, що куєш ти там?
— Кую підкову я.
— Нащо ж вона? — А взнаєш сам,
Як геть потягнеш по лугам,
Як сядеш на коня.
— Ковалю, що куєш ти там?
— Я гострий серп кую.
— Навіщо серп? — А взнаєш сам,
|
