|
Вовк та мишеня.
На полі вовк овечку взяв,
Потяг сердешную в діброву —
Не на розмову,
А щоб іззісти: він бажав
Мьясця свіженького давненько.
От взяв овечку, обідрав,
Як знав,
Та й заходився хорошенько
Мьясце під дубом уминать,—
Аж на зубах кістки хрущать.
Їв вовчик їв, аж утомився;
Гараздненько удовольнився,
А все-таки всього не ззів.
— „Нехай вже, каже, другим разом.“
Мьясце травицею прикрив,
А сам спочинуть ліг тим часом.
Неначе пан який, лежить...
А мишенятко під вербою
Почуло, що мьясце пахтить,
Та й крадеться по-між травою
(Яке мале, а вже хитрить!)...
От помалесеньку підкралось,
Взяло мьясця та у дупло й сховалось.
Углядів вовк, дарма, що спав,
І на весь гай гукать зачав:
— „Ой, ненечко! ратуйте! поможіте!
Ловіте злодія, держіте!
Добро моє покрав!“
Я в одному селі по ярмарку гуляв,
Та й бачив диво:
Якийсь там становий хвинтив спесиво
Біля чумацьких хур.
Чого він там никав — усі на ус мотали...
От якось у його тарані вьязку вкрали,
А він гукає: „пробі! калавур!“
|
