325 Александров Володимир. 826 Могила тая буде в полі, Над нею в осени, оравши, пройде плуг, Колись вростуть там гарні дві тополі, А послі, може, й цілий луг. І, як з тополею густою Вітрець, жартуючи, тихенько зашумить, Тоді увечері веселою весною Дівчина з милим прибіжить. Обнявшись, сядуть ПІД ТОПОЛЮ, Як раз міні на мертву, чулу грудь; Тоді, любуючись весною і собою, Вони шум листячка поймуть, С П ІВ А М К А. З Гейне. ^и несись, мій спів, з мольбою, В небо долітай. Потай легкою ходою Вийди, мила, в гай. У гаю шумить невпинно Листя в пізній час; Там ніхто, моя дівчино, Не почує нас. Слухай, як гремить, стихає Пісня соловья,— То він мнлу викликає Молить, як і я. В пісні тій любов палає І мольба сумна, І на душу навіває Рій думок вона. Не впиняй же ти любови, Серцю волю дай, 1•на тихую розмову Вийди, мила, в гай. Кедр. З Гейне. ^3 холодній та дикій північній пустині, Де бурям і впину нема, Там кедр одинокий на гірній вершині, Обсипаний снігом дріма. І баче у сні він далеку країну, Де сонечко сходе святе,— Сумна й одинока на цілу долину Там пишная пальма цвіте. Укганіська ПС/ЮДІЯ. З Висоцького. ^исте небо ясно сяє, Поле все, як ярь, зелене... Здрастуй, степе—рідний батьку! Здрастуй, Україно-нене! Обійми мене, мій степе, Обгорни мене навколо: Я стою посеред тебе, Опустивши сумно чоло. Ой, повій, повій ти, вітре, Од Дніпра, од Запорожжа, Та розвій мій жаль 1 тугу По степу, на бездорожжа. Любий степе! Ти не знаєш, Скільки смороду й болота В нашім світі, де повсюди Тільки фальш, пиха, бідота! Там я втратив віру в правду, Ум скалічив, в тугу вдався, І тепер з розбитим серцем В тебе, степе мій, подався! Тяжко дихать, в грудях тісно. Мов там жар лежить і тліє,— Хай од тебе, рідний степе, Прохолодою повіє! Хай повіє тихий холод На мої гарячі рани, Хай думки мої остудить, Хай у мислях тиша стане,— РідШіесІ Ьу Соодіе
