їнськими та австрійськими науковцями, працівниками культури, освіти. У Києві, Львові, Чернівцях та Харкові діють австрійські бібліотеки. В Австрії проводяться симпозіуми (“Лесь Курбас і світова драматургія”, 1997; “Українська культура ХІХ–XX ст. у міжнародному контексті”, 1999 та ін.). У Відні виходять два часописи українською і німецькою мовами “Osterreichisch–Ukrainische Rundschau” та “Kiyiv–Wien”.
Літ.: Наріжний С. Українська еміграція. – Прага, 1942; Пристер Е. Краткая история Австрии. – М., 1952; Всемирная история. – М., 1958, т.4.; Маруняк В. Українська еміграція в Німеччині і Австрії по другій світовій війні. – Мюнхен, 1985, т.1; Порівняльний аналіз політичних структур Австрії та України. – Львів, 1996; Австрия. Факты и цифры. – Вена, 1997; Трощинський В.П., Шевченко А.А. Українці в світі. – К., 1999. Українськоавстрійські культурні взаємини другої половини ХІХ – початку XX століття. – Київ–Чернівці, 1999; Еріх Цьольнер. Історія Австрії. – Львів, 2001; Кураєв О.О. Українська проблема у політиці Берліна та Відня у Першій світовій війні (1914-1918). – К., 2006.
Н.В. Кривець.
АВСТРОСЛАВІЗМ – інтелектуальна й громадсько-політична течія в Австрійській імперії. Ставила за мету здобуття рівноправності й автономії слов'янських народів та об'єднання їх на федеративних засадах під егідою і в рамках монархії Габсбургів. У своїх поглядах прихильники А. відмежовувалися від ідеології й політики сепаратизму, панславізму, русофільства. Як доктрина А. сформувався в 40-х рр. 19 ст. у відповідь на плани розбудови німецької держави і приєднання до неї сусідніх слов'янських територій. Ініціаторами А. виступали чеські діячі К. Гавличек-Боровський (стаття “Слов’янин і чех”, 1846) і Ф.Палацький (“Лист у Франкфурт”, 1848). Австрославістські ідеї здобули визнання на Слов’янському з’їзді 1848 у Празі й були покладені в основу його документів – “Звернення до слов’янських народів Австрії” та “Маніфест до європейських народів”. Тоді ж голова польсько-русинської секції з’їзду К.Лібельт висунув проект, за яким передбачалося проведення щорічних слов’янських конгресів, створення комітету з вирішення спільних для австрійських слов’ян справ. Концепція А. знайшла підтримку в колах західних українців та в діяльності їх першої політичної організації – Головної руської ради, яка 1848 запропонувала поділити Галичину на дві автономні частини – східну (українську) і західну (польську). Імператорський уряд ігнорував вимоги австрославістів, але настанови А. лишалися в програмах різних національних організацій і політичних партій Австрії до Першої світової війни. Водночас А. (з 60-х рр. 19 ст. – одна з форм австрійського федералізму) піддавався критиці революційно налаштованими силами в самій Габсбурзькій монархії й поза її межами за його підтримку імперської системи правління.
