Флоренції, Римі тощо, у Венеції — Товариство братерства народів. Найвищим здобутком італійської революції стало утворення Венеціанської (22 березня 1848 — 22 серпня 1849, президент Д. Манін) і Римської (9 лютого — 3 липня 1849, тріумвір Дж. Мадзіні) республік, які чинили героїчний опір переважаючим силам іноземної інтервенції Австрії і Франції.
У Німеччині, як і в Італії, провідну тенденцію революції визначала боротьба за ліквідацію національної роздробленості, а також селянський рух проти кріпосницької системи. 18 березня 1848 революційну ініціативу перейняла столиця Пруссії — Берлін, де після барикадних боїв було створено ліберальний уряд, а 23 березня в сусідніх герцогствах Шлезвіг і Голштинія спалахнуло повстання німецького населення проти панування Датського королівства. На допомогу повстанцям вирушили загони добровольців з інших німецьких земель й прусська армія, яка вперше і востаннє взяла участь у визвольних змаганнях. Національна війна завершилася під тиском Англії, Росії та Швеції перемир'ям 26 серпня, за яким визволені герцогства поверталися Данії.
Від травня 1848 роль загальнонімецького об'єднавчого органу перебрали на себе скликані у Франкфурті-на-Майні Національні збори. Розроблена ними конституція (березень 1849), хоча й передбачала об'єднання Німеччини на монархічних засадах — як імперії, не знайшла схвалення з боку урядів німецьких держав і прусського короля Фрідріха-Вільгельма ІV, якого франкфуртські парламентарі наділили титулом «імператора германців». Боротьба за конституцію охопила Саксонію, Рейнську область, Баден, інші регіони й вилилася у масовий рух, до якого приєднувалися місцеві ландтаги, муніципалітети, армійські гарнізони. Розвиток революційних дій, очолених лібералами і демократами, було зупинено збройним втручанням Пруссії й розгоном 18 червня франкфуртського парламенту, що засідав у цей час у Штутгарті.
Революція в Німеччині супроводжувалася піднесенням польського національного руху. Його центром стали польські землі Прусського королівства. Політична платформа поляків включала різні завдання: і створення власної національної автономії в межах прусської держави, і об'єднання всіх польських земель у відновленій самостійній Польщі. 20 березня вибухнуло повстання у м. Познані. Сформований тут Познанський комітет обійняв роль загальнопольського визвольного центру. Для визначення завдань подальшої боротьби 5 травня у Бреславлі (Силезія) зібралися представники польських провінцій як Пруссії, так і Австрії. Під командуванням Л. Мерославського розгорнулася підготовка добровольчих військових підрозділів з метою вторгнення у Царство Польське, а, отже, для війни з Росією. Але зброю полякам довелося спрямувати проти прусської армії, кинутої берлінським урядом на придушення заворушень серед польських селян. Бойові
