1848–1849 рр. в Угорщині та на Закарпатті у російській мемуарній літературі // Міжнародні зв'язки України: наукові пошуки і знахідки. — К., 1999, вип. 8; Вин Ю. Я. Европейские революции 1848 года. «Принцип национальности» в политике и идеологии. — М., 2001.
М. М. Варварцев.
ЄВРОПЕЙСЬКО–АЗІАТСЬКИЙ ТРАНСПОРТНИЙ КОРИДОР. Створювався на межі XX ст. із метою розширення комунікативних геостратегічних економічних зв'язків між двома частинами Євразії.
Протягом сторіч територія України була важливою ланкою контактів між Європою та Азією. Україна є місцем перетину транс'європейських шосейних магістралей (до Росії, Центральної Азії, Китаю), нафтових та газопроводів, залізничного, річкового (Дніпро, Дунай) та морського транспорту. У 1996–2000 рр. найважливішим проектом європейськоазіатського транспортного коридору стала розбудова інфраструктури для доставки на світовий ринок каспійської нафти. Україна запропонувала свій варіант: Тенгіз (Казахстан) — Баку (Азербайджан) — Супса (Грузія) — Одеса — Броди (Польща), що дає можливість об'єднати нафтовий ринок по осі Каспійське–Чорне–Балтійське море. З цією метою в 1997 Грузія, Україна, Азербайджан, Молдова об'єднали зусилля з метою розбудови сучасної транспортної інфраструктури. У вересні 1999 під час балтійськочорноморського саміту у Ялті було дано потужний політичний імпульс створенню європейсько-азіатського транспортного коридору, який має стати однією з центральних магістралей третього тисячоліття.
Водночас на початку XXІ ст. в процесі реалізації спільних проектів виникли ускладнення, пов'язані з посиленням геополітичної напруги у Каспійсько–Чорноморському регіоні. Причини цього полягали у загостренні конкурентної боротьби між Росією та США за контроль над європейськими та євразійськими транспортними комунікаціями. Цей процес вплинув на погіршення українсько–російських відносин в сфері нафтогазових комунікацій. У серпні 2008 Росія зробила військово-політичну спробу впливу на транзитні можливості Грузії. 2010 вона розпочала реалізацію проекту побудови північноєвропейського газопроводу до ФРН та південноєвропейського газопроводу (Південний потік) до Італії в обхід території України. Також у стадії реалізації перебуває альтернативний щодо цього транспортного коридору газопровід «Набукко».
Літ.: Украина и проблемы безопасности транспортных коридоров в Черноморско–Каспийском регионе. Материалы международной научной конференции. — К., 1999. Дергачов В. Цивилизационная геополитика. — Одесса, 2004.
А. Ю. Мартинов.
