Болгарія) де-юре визнали проголошену Четвертим Універсалом 9 (22) січня 1918 незалежність УНР та її кордони, було встановлено дипломатичні відносини України з Центральними державами. Розпочалося створення українських дипломатичних представництв за кордоном. Дипломатичним представником УНР у Німеччині було призначено О. Севрюка, у Туреччині — М. Левитського, послом в Австро-Угорщині — А. Яковліва.
З постанням Української Держави гетьмана П. Скоропадського здійснювалася подальша розбудова мережі українських дипломатичних представництв, удосконалювались організаційні засади та юридична база діяльності зовнішньополітичного апарату, засновано систему підготовки дипломатичних кадрів. Міністерство закордонних справ очолювали М. Василенко (з 3 травня 1918), Д. Дорошенко (з 20 травня), Г. Афанасьєв (з 14 листопада по 14 грудня). За керівництва Д. Дорошенка в зовнішньополітичному відомстві було організовано загальний департамент з відділами особового складу, бухгалтерсько-господарського, юридичного, архівного та політичний департамент з відділами дипломатичним, консульським, політичним і преси. При МЗС на правах дорадчого органу була створена Рада, до складу якої входили заступники міністра, директори департаментів і призначувані міністром члени Ради. Закон про посольства й місії Української Держави від 14 червня 1918 визначав штати амбасад, що були поділені на посольства першого розряду, очолювані послом або посланником (уповноваженим міністром), та посольства другого розряду на чолі з міністром-резидентом. 21 червня 1918 Рада міністрів ухвалила закон про запровадження дипломатичних представництв першого розряду в Німеччині, АвстроУгорщині, Туреччині, Болгарії та амбасади другого розряду в Румунії. Заснування посольств першого розряду в Центральних державах засвідчило їх пріоритетне значення в системі зовнішньополітичних орієнтирів Української Держави. У жовтні 1918 українські дипломатичні представництва другого розряду засновано у Швейцарії і країнах Скандинавії. Посольства другого розряду діяли також у Фінляндії, Польщі, на Дону й на Кубані. Дипломатичні місії були надіслані до Франції, Англії, США, однак, вони не встигли розгорнути свою роботу у зв'язку із поваленням гетьманської влади П. Скоропадського.
Згідно з законом від 4 липня 1918 при посольствах Української Держави запроваджувався військово-морський аташат. Розбудовувалася консульська служба. Після укладення прелімінарного договору з РСФРР (12 червня 1918) Рада міністрів Української Держави ухвалила 4 липня закон, який передбачав відкриття генеральних консульств у Петрограді й Москві та 30 консульських агентств у місцях компактного проживання українців у радянській Росії. Проте 24 грудня 1918 раднарком РСФРР прийняв декрет про закриття українських консульств у Росії. За законом від 6 листопада
