перейшла 1654 під протекторат російського царя Олексія Михайловича.
Тимчасовий уряд наполягав на тому, щоб при визначенні меж української автономії використовувався виключно історичний критерій, тобто реалії 17 ст. Взаємної згоди у питанні про територію української автономії Генеральний секретаріат УЦР і Тимчасовий уряд не досягли.
Після падіння Тимчасового уряду УЦР 20 (7) листопада 1917 проголосила III Універсал. Про кордони України в ньому говорилося: «До території Народної Української Республіки належать землі, заселені у більшості українцями: Київщина, Поділля, Волинь, Чернігівщина, Полтавщина, Харківщина, Катеринославщина, Херсонщина, Таврія (без Криму). Остаточне визначення границь Української Народної Республіки як щодо прилучення частин Курщини, Холмщини, Вороніжчини, так і суміжних губерній і областей, де більшість населення українське, має бути встановлене по згоді зорганізованої волі народів». Цим універсалом УЦР засвідчила свою прихильність до етнографічного принципу при визначенні кордонів УНР. Такий підхід не давав їй підстав включити до складу УНР частину Таврійської губ. — півострів Крим, де українці становили меншість. У III Універсалі не згадувалася також Кубанська обл., де утворився окремий крайовий уряд.
На час захоплення більшовиками влади в Петрограді позиція ЦК РСДРП(б) у питанні про кордони була такою самою, як і в Тимчасового уряду. Відповідно територія України визначалася в межах 5 губерній — Київської, Волинської, Подільської, Полтавської і Чернігівської (без північних повітів). Саме ці території й охоплювала утворена в липні 1917 обласна організація РСДРП(б) Південно-Західного краю. Оскільки підконтрольними більшовицькому впливу були переважно ради південних та східних губерній України, то необхідність боротьби з УЦР змусила більшовиків змінити своє ставлення до проблеми й фактично погодитися з визначеними III Універсалом УЦР кордонами України. Першим свідченням цього стали рекомендації, надані 30 (17) листопада 1917 наркомом у справах національностей РНК РСФРР Й. Сталіним представникові ЦК Української соціал-демократичної робітничої партії М. Поршу та членові Київського обласного комітету РСДРП(б) С.Бакинському. Він наголосив на необхідності скликання Всеукраїнського з'їзду рад робітничих і селянських депутатів з утворенням на ньому ЦВК рад України, який повинен був замінити УЦР: «Взятися до скликання з'їзду повинні ви — кияни, одесити, харків'яни, катеринославці й ін.». Це, по суті, свідчило про фактичне визнання керівниками РСДРП(б) етнографічного принципу визначення кордонів України.
Українські більшовики погодилися на запропоновану Петроградом радянську форму національної державності. В. Ленін наполіг на тому, щоби пробільшовицькі делегати Всеукраїнського з'їзду рад селянських, робітничих і солдатських депутатів 1917, які не здобули в Києві більшості,
