Сторінка:Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 3 (2012).pdf/265

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Літ.: Кулінич І.М. Українсько-німецькі історичні зв'язки. — К., 1969; Маруняк В. Українська еміграція в Німеччині і Австрії по Другій світовій війні. — 1945–1951. — Мюнхен, 1985, т. 1.; Трощинський В.П. Міжвоєнна українська еміграція в Європі як історичне і соціально-політичне явище. — К., 1994; Євтух В.Б. Українці за межами України // Історія України. Нове бачення. — К., 1996, т. 2.; Копиленко М.Л. Українсько-німецькі відносини: здобутки, проблеми, перспективи. — К., 1996; Трощинський В.П., Шевченко А.А. Українці в світі // Україна крізь віки: В 15-ти томах. — К., 1999, т. 15.; Наріжний С. Українська еміграція. Культурна праця української еміграції 1919–1939. — К., 1999; Яцишин М.М. Українсько-німецькі культурні зв'язки кінця 80-х — у 90-ті роки ХХ століття. — К., 1999; Мартинов А.Ю. Українсько-німецьке співробітництво у контексті європейської інтеграції (90-ті роки ХХ ст.) — К., 2000; Політична історія України ХХ століття. У 6 томах. Українці за межами УРСР (1918–1940). — К., 2003, т. 5.

Н.В. Кривець.

НІМЦІ В УКРАЇНІ. Перебування німців на українських теренах сягає раннього середньовіччя, але масові поселення почали з'являтися наприкінці 1780-х років. Правовою основою німецької колонізації стали маніфести російської імператриці Катерини ІІ від 4 грудня 1762 і 22 липня 1763, в яких іноземці запрошувалися переїздити на новонабуті неосвоєні землі Російської імперії. Після закінчення російсько-турецької війни 1768–1774, зруйнування Запорозької Січі та приєднання Криму до Російської імперії переселенський рух був спрямований передусім на землі Причорномор'я і Приазов'я.

Прибуваючи з Данцига, Бадена, Вюртемберга, Гессена, Рейнланда, Пфальца, Ельзаса та ін., німці осідали в Херсонській, Катеринославській, Таврійській губерніях, Бессарабській обл. У середині 19 ст. тут нараховувалося 250 поселень, а 1914 — 966. Одне з перших поселень у складі 228 сімей було засновано 1789 в Катеринославській губернії німцями-менонітами з Данцига. Іншим осередком масового поселення німців стала Волинь — Житомирський, Новоград-Волинський, Луцький, Володимир-Волинський і Дубненський повіти. За переписом 1897 на півдні України мешкали 377,8 тис. німців, на Волині — 171,3 тис. У 19 ст. німецькі колоністи також оселялися на українських землях Австро-Угорщини. 1914 у Галичині проживало 47 тис. німців, на Буковині — 21 тис., на Закарпатті — понад 10 тис.

У Російській імперії переселенці користувалися наданими урядом пільгами, які гарантували їм виділення земельних наділів у розмірі 65 десятин землі на кожну сім'ю на вигідних умовах, грошову допомогу, свободу віросповідання та звичаїв, самоврядування, звільнення від сплати податків на термін від 10 до 30 років і від виконання повинностей тощо. 1818 для управління німецькими колоніями на Півдні України був створений Опікунський комітет.