Татаро-монгольська навала та наступне захоплення українських земель сусідніми державами, підкорення Н. Данією, потім Швецією надовго зашкодили норвезько-українським зв'язкам. Їх відновлення на державному рівні відбувалося у новітній час із постанням Української Народної Республіки. Останню, а також гетьманську Українську Державу та Директорію УНР в 1918–1920 представляло у Н. посольство на чолі з К. Лоським, який за сумісництвом виконував дипломатичні обов'язки у Швеції та Фінляндії з місцем перебування у Стокгольмі. На початку 1920-х рр. за ініціативою визначного полярного дослідника Ф.Нансена норвезькі доброчинні організації брали участь у загальноєвропейській акції допомоги голодуючим в Росії і Україні. Після її завершення Нансен на власні кошти з Нобелівської премії (1920) заснував в с. Михайлівка Запорізької губернії сільськогосподарську дослідну станцію, згодом названу його ім'ям.
У міжвоєнний період у Н. утворилася українська громада переважно з числа політичних емігрантів (понад 200 осіб), які осілі головно в Осло і Бергені. Їх перебування супроводжувалося появою у норвезькій пресі статей про українські визвольні змагання, виданням 1936 в Осло окремої книги «Україна» Люйна. У перші роки після Другої світової війни діячі УРСР, в тому числі письменники О. Корнійчук і О. Гончар, співпрацювали з норвезцями у Всесвітньому русі на захист миру, виступаючи із статтями в газеті «Frіheten» («Свобода», Осло). Новий етап відносин між обома країнами розпочався після визнання Н. 24 грудня 1991 незалежності України та встановлення дипломатичних стосунків (5 лютого 1992).
Традиційно велике місце у взаєминах між обома країнами посіли культурні зв'язки, поширені з другої пол. 19 ст. — в період піднесення боротьби норвезького й українського народів за національне відродження. 1899 у м. Бергені в перекладі А. Юнге вийшла з друку збірка поезій Т. Шевченка.
Інтерес, що також виник тоді в усій Європі до норвезької літератури, спричинився до перекладів її зразків на українську мову. Серед них були твори учасника руху за норвезьку незалежність, автора національного гімну, лауреата Нобелівської премії (1903) Б. Бйорнсона. Їх першими популяризаторами стали І. Франко (казка «Ліс» в журналі «Зоря», 1886; драма «Понад наші сили» у Літературно-науковому вістнику, 1900), М. Павлик, Л. Гринюк (комедія «Новоженці»), М. Лозинський та ін. Виявляючи великий інтерес до України та її літератури, норвезький письменник листувався з І. Франком, Р. Сембратовичем, В. Кушніром. 1891 Бйорнсон та інші норвезькі письменники на знак солідарності з потерпілими від неврожаю селянами надіслали до Києва свої твори для публікації з доброчинними цілями.
Наприкінці 19 ст. явищем художнього життя України стали твори засновника норвезької соціально-психологічної драми Г. Ібсена. 1891 на театральну постановку у Львові його п'єси «Ворог народу» першим відгукнувся
