ковський, М. Андрусов, ботаніки Р. Траутфеттер, С. Навашин, О. Фомін, М. Холодний, зоологи О. Ковалевський, О. Сєверцов, О. Коротнєв, медики В. Караваєв, В. Бец, В. Подвисоцький, В. Образцов, М. Скліфасовський, Ф. Яновський, М. Стражеско, економісти І. Вернадський, М. Зібер, філософи Г. Челпанов, В. Шинкарук, юристи М. Іванишев, О. Кістяківський, М. Владимирський-Буданов, філологи В. Перетц, О. Котляревський, М. Дашкевич, А. Кримський, Л. Булаховський, А. Білецький, історики М. Максимович (перший ректор К.у.), М. Костомаров, М. Довнар-Запольський, В. Іконников, І. Лучицький, В. Антонович, М. Драгоманов, Є. Тарле, Ю. Кулаковський.
Важливу роль у підготовці науково-педагогічних кадрів для університету від 2-ї пол. 19 ст. відігравали відрядження до провідних центрів європейської науки і освіти. Для молодих математиків головним місцем теоретичної підготовки стали університети Німеччини і Франції. Направлений 1870 до Берліна і Гейдельберга професорський стипендіат В.Єрмаков слухав лекції найбільших авторитетів математичної науки Куммера, Кронекера, Вейєрштрасса, Гельмгольца і Кірхгофа. У 1880-х рр. його учень Б.Букрєєв навчався також під керівництвом німецьких професорів — у Берлінському університеті та Шарлотенбурзькому політехнікумі. Експериментальною базою наукових відкриттів О. Ковалевського, О. Коротнєва, М. Бобрецького, В. Совинського та інших біологів К.у. служили зоологічні станції Середземномор'я в Неаполі, Мессіні, Марселі, Віллафранці, де вони працювали у свій канікулярний час.
Спеціальні поїздки влаштовувалися для ознайомлення із зарубіжним досвідом навчального процесу і науково-дослідної роботи. На початку 1870-х рр. проф. О. Кістяківський вивчав організацію й методику викладів на юридичних факультетах університетів Австро-Угорщини та Італії, а доцент Ф. Фортинський — принципи та методику викладання всесвітньої історії та роботи історичних семінарів в університетах Німеччини і Франції.
Історія зарубіжних країн, яку читали для студентів у К.у. з перших днів його відкриття, вивчалася спочатку за німецькими посібниками. Важливим поповненням навчальної літератури стала серія створених проф. В. Шульгіним підручників всесвітньої історії (1856, 1858, 1862), які охоплювали головні історичні етапи — стародавній світ, добу середньовіччя і новий час.
В університеті сформувався потужний науковий напрям — історія античності, який переважно зосереджувався на студіях стародавнього Риму та Греції і був представлений працями М. Якубовича, І. Нейкірха, О. Деллена, І. Цвєтаєва та ін. Від 1870, після захисту магістерської дисертації про римську історію і Тацита, нову тему — про релігійні культи в Римській імперії досліджував М. Драгоманов, який у Берліні слухав лекції всесвітньовідомого дослідника античного світу Т. Моммзена, а в Італії знайомився з працями археологів. У цей же час результати новітніх розкопок у Римі
