світової війни, в якій С. взяла участь на боці Антанти. 1 грудня 1918 створено Королівство сербів, хорватів і словенців, перейменоване 1929 на Югославію.
У квітні 1941 Югославія була окупована нацистською Німеччиною та її сателітами. На території С. постав маріонетковий уряд на чолі з генералом М. Недичем. Наприкінці 1944 силами Народно-визвольної армії Югославії і Радянської Армії С. була звільнена від загарбників.
29 листопада 1945 проголошено Федеративну Народну Республіку Югославія (з 1963 — Соціалістична Федеративна Республіка Югославія), до складу якої увійшла С. На початку 1990-х рр. ескалація міжнаціональних протиріч призвела до громадянської війни та розпаду СФРЮ. 27 квітня 1992 С. і Чорногорія проголосили створення Союзної Республіки Югославії. 4 лютого 2003 скупщина СРЮ ухвалила рішення про заснування конфедерації «Сербія та Чорногорія», що розпалася 2006.
Сербсько-українські відносини. За доби Середньовіччя набули розвитку культурно-релігійні, економічні, політичні зв'язки С. з Київською Руссю. Поширення християнства сприяло зміцненню єдності давньоруської і давньосербської культур, що втілювалася зокрема у взаєминах руських і сербських монахів на Святій Горі Афон. Під час подорожі Єрусалимом архієпископ Савва 1229 відвідав руський монастир. Болгарин Кипріян, якого 1375 було затверджено київським митрополитом, перебував на Афоні між 1350–1370 — саме в період піднесення там сербської писемності.
Серби брали участь у Визвольній війні українського народу під проводом Б. Хмельницького сер. 17 ст. 1648 під час зустрічі з російським послом Г. Нероновим Б. Хмельницький заявив про свій намір боротися проти Османської імперії у союзі з сербським народом. 1654 відбувся візит патріарха сербського Гавриїла до столиці Гетьманщини м. Чигирина.
Подальше поглиблення українсько-сербської співпраці відбувалося в контексті слов'янського національного відродження. Українські громадсько-культурні діячі зробили вагомий внесок у розвиток сербської освіти.
1733 на запрошення сербського митрополита В. Йовановича до С. вирушили найкращі випускники Києво-Могилянської академії: Т. Климовський, Т. Левандовський, І. Минацький, П. Падуновський, Г. Шумляк на чолі з М. Козачинським, який реформував вищу школу в Карлівцях.
Творчість Козачинського заклала підвалини для розвитку сербської поезії і драматургії, сприяла піднесенню сербської національної свідомості. За участю учнів Карловецької школи було здійснено постановку написаної ним староукраїнською мовою трагедії про смерть останнього сербського царя Уроша V і падіння Сербського царства. 1798 Й. Раїч видав цей драматичний твір у друкарні м. Буди.
