Упродовж 19 — початку 20 ст. співпраця з сербськими колегами посідала важливе місце в діяльності вчених університетів України.
Професор Харківського університету І.І. Срезневський 1841 студіював у Відні культуру південних слов'ян під керівництвом В.С. Караджича, вивчав сербо-хорватську мову й прилучився до роботи над другим виданням «Сербського словника». Упродовж закордонного відрядження 1862–1863 професор історії і літератури слов'янських наріч Київського університету В.Я. Яроцький зустрівся у Відні з В.С. Караджичем та одним із зачинателів порівняльно-історичного вивчення граматики слов'янських мов Ф. Міклошичем. Подорожуючи Сербським князівством, Яроцький побував у Белградському ліцеї, ознайомився з діяльністю Товариства сербської словесності. Також він здійснив узагальнюючий огляд новинок сербської літератури.
Співробітники університетів України допомагали постраждалим під час сербсько-турецької війни (1876–77). У цей період доцент кафедри теоретичної хірургії Київського університету С.П. Коломнін як консультант Товариства Червоного хреста надавав на території С. допомогу пораненим. Професорський стипендіат при хірургічній факультетській клініці Харківського університету А.Г. Подрез 1876 був командирований до театру воєнних дій і очолив хірургічне відділення харківського шпиталю на території С. На знак подяки за допомогу під час сербськотурецької війни 1876–77 сербський митрополит Михаїл нагородив Київський університет дипломом почесного члена Сербського Товариства Червоного хреста (1877). Водночас у 1877 в.о. ординатора хірургічної госпітальної клініки Київського університету, докторанту П.І. Герасимову було відмовлено в дозволі носити наданий князем сербським Міланом Обреновичем ІV орден Таковського хреста, оскільки царський уряд «…відповідно до відзиву Міністерства Закордонних Справ не може визнати за Сербським Князем права нагородження орденом, права, що належить виключно цілком незалежним державам…»
Добровольці з України брали участь на боці сербів у сербськотурецькій війні 1876–77, де загинув брат композитора Рубінштейна, а також воювали письменники Ф. Василевський, І. Манжура та ін. 1876 І. Франко опублікував на сторінках журналу «Друг» вірш «Задунайська пісня», де закликав південних слов'ян до боротьби. Того ж року побачила світ збірка М. Старицького «Сербські народні думи і пісні», гроші від продажу якої призначалися воюючим братам-слов'янам. Франко, аналізуючи збірку у своїй літературно-критичній статті, наголошував: «Щодо історичного значення в житті народу дадуться сербські юнацькі пісні скоріше порівняти з нашими козацькими думами. Як у Сербії, так і в нас довгі віки ціле життя народне зосереджувалося на боротьбі за свою віру, волю і народність». Франко систематизував і видав присвячені війні
