Дати собі якусь остаточну раду щодо кордонів у Центрально-Східній Європі провідним західним державам було важко, і тому, як це зазвичай відбувається у великій світовій політиці, діяли або подвійні стандарти, або прагматичні інтереси щодо більшої корисності певного партнера в регіоні. Останні дозволяли в якійсь момент просто пост-фактум визнати легітимним територіальний стаус-кво, що утворився на момент закінчення активних військових дій. У 1918 р. такими методами користувалися Німечина та Австро-Угорщина, а опісля – вже країни переможниці з табору Антанти. Але оскільки Україна встигла стати союзником переможеної Німеччини, її перспективи у світі, який створювали переможці, були сумнівними. Особливо за умови внутрішніх конфліктів та війни фактично на всіх напрямках.
Сторінка:Україна на карті Європи.pdf/116
Ця сторінка вичитана
Рис. 28. «Карта України», 1919, Відень
116
