України на Захід проривався хтось новий і небезпечний раз на триста років, то тепер за одне століття наші терени могли подарувати західним сусідам три-чотири войовничі народи, які вносили хаос у їхнє життя і перекроювали етнічну мапу континенту. Наприклад, мешканці українських степів, предки сучасних осетин алани промандрували з гунами у Центральну Європу, а потім з германцями-вандалами аж до Іспанії. Принаймні половина з того, що намальовано на Певтінгеровій карті, або перестала існувати, або прийшла у запустіння, або змінила "власника" та назву. За таких обставин могло статися так, що карти вже не буде кому і малювати…
Але суцільної культурної деградації не відбулося, попри гучне (як для нас, далеких нащадків) падіння Західної Римської імперії, Константинополь встояв перед численними варварами, а культурна традиція Античності зберігалася як у Візантії (Східній Римській імперії), так і у християнській церкві Заходу. Майже усе, що ми отримали від Античності, є продуктом середньовічного копіювання і переписування. Така ж доля спіткала і картографічну традицію. До "нового" також можемо сміливо віднести появу на історичній арені наших предків-слов'ян (склавинів та антів), які своїми нападами на Візантію, просуванням на Балкани та у Центральну Європу змусили тогочасних авторів вписати себе на скрижалі історії та згодом якось показати на карті відомого світу. Попри усі географічні традиції, карти іноді треба оновлювати, аби вони не перетворилися на образ геть нереального світу.
Однак, зрозуміло, що експансія слов'ян наблизила до культурних центрів (де писали історію і малювали карти) самих слов'ян, а не Україну. Якісь уявлення про наші терени зберігалися на рівні попереднього знайомства з берегами Чорного моря, вже за тих обставин, що північне узбережжя перестало бути для греків "гостинним". Ольвія, Тіра, Пантікапей лежали в руїнах після нападів готів та гунів. Константинополь ще поверне частину Криму,
