та її сакральний центр Київ, а не Московщина. Проте згодом, у 1660–1670-х рр. поширюються у джерелах "малоросійські люди", "малоросійські городи", "малоросійські гетьмани".
Зазначимо, що самі «малоросійські гетьмани» не надто поспішали вживати цей термін. Наприклад, у завданнях українському посольству до Москви від канцелярії гетьмана І.Самойловича у 1685 р. так писалося про Київське, Брацлавське та Чернігівське воєводства: «В тех трех воєводствах и Украйна вся, и Войско Запорожское заключаетца» (цитую російський переклад, що зберігся, за Т.Таїровою-Яковлевою).
Якогось зневажливого значення (як на уявлення українського національного руху ХІХ–ХХ ст.) «Малоросія» тоді, звісно, не мала. Зручною вона була вочевидь для московської адміністрації, бо більш звична для них назва українців-козаків "черкаси" виявилася завузькою. Картографічним прикладом термінології також може бути назва "Чертежа украинским и черкаским городам от Москвы до Крыма" (1670–1671?), який служив шляховиком (від міста до міста, з відстанями) для тих, хто рухався найбільш популярним маршрутом московського війська часів української Руїни.
Та й назва відповідної адміністративної установи по зносинам з Гетьманщиною (Малоросійський приказ, який діяв у 1662–1722 р., до утворення Петром І першої Малоросійської колегії) задавала термінологію. І зрозуміло, що в європейську географію і картографію топонім "Малоросія" потрапляв епізодично і лише через рімейки російських карт XVIII – поч. ХІХ ст.; закріпиться він там згодом вже у перекладі (саме як "Мала Росія": Petite Russie, Kleine Russland, Little Russia), а не як транслітерація з російської ("Malorоssia"). Це станеться набагато пізніше, аніж сама "Росія" остаточно заступить "Московію" (лише в сер. XVIII ст.) – у столітті ХІХ.
Тому для історика картографії існує суттєва проблема: як перекладати одне й те саме слово у французькій, ні-
