Автор лише акуратно підсумував і систематизував результати церковного обчислення 1857–1858 рр., не зробивши жодного критичного аналізу і зберіг назви всіх перерахованих екзотичних племен. Такий аналіз не був здійснений і набагато пізніше. Втім, дані, опублікування Лебьодкіним, широко використовувалися в науковій літературі протягом другої половини XIX ст. Під вплив його відомостей потрапили такі визначні вчені, як П. Семенов-Тян-Шанський, В. Обручев, Р. Еркерт і чимало інших, хоча згадки про східнослов'янських племена усе ж були ними зняті, а їх "представників" врешті усетаки віднесено до українців або білорусів.
Для виявлення етнічної структури населення Росії в 40–60-х роках XIX ст. чимало було зроблено офіцерами Генерального штабу. Від часів Павла І, який заснував Картографічне Депо Генерального Штабу, картографування у Росії було переважно функцією військових та піддавалося цензурі. Але самі масштабні зусилля військових заслуговують на щиру повагу. У 1848–1858 рр. ними було випущено 17-томне видання під загальною назвою "Військово-статистичний огляд Російської імперії. Видано при I відділенні Департаменту Генерального штабу працею офіцерів Генерального штабу". У цьому виданні в статистичних розділах представлені дані VIII– X ревізій, а також церковного і поточного адміністративного обліку за 1847–1848 рр., значною мірою уточнені. Інакше кажучи, в ході складання оглядів відомості, почерпнуті з різних джерел, як правило, перевірялися і коригувалися на місцях. Поруч з іншими, було зібрано чимало інформації і про українців.
У пореформені роки в Росії була опублікована низка робіт з етнічної демографії та статистики населення, зокрема українського. Варто зупинитися на праці Р.Ф. Еркерта "Погляд на історію і етнографію західних губерній Росії" (1864). Його робота примітна тим, що автор дотримувався сумнівної точки зору на співвідношення етнічної і конфесійної приналежності населення західних гу-
