Досліджуючи в двадцятих роках ці два видання, Михайло Слабченко вбачав у покликаннях рубанівської «Краткой летописи» та «Історії русів» на Кониського не просто збіг і не просто вживання авторитетного імені суто заради історичної і політичної легітимності. Слабченко вважав, що обидві історії насправді пов’язані і написані, принаймні почасти, одним і тим самим автором — Олександром Безбородьком. На підкріплення своєї думки він вказував, що один з перших відомих списків «Історії русів» було знайдено в маєтку родини Безбородьків у 1828 році. Ще один аргумент Слабченка: закінчення «Історії русів» 1768 роком має прекрасне пояснення, якщо припустити, що її автор Безбородько. Саме того року майбутній канцлер імперії поїхав на турецьку війну. Але головний аргумент Слабченка на користь Безбородька іншого характеру: він спирається на текстуальні паралелі між «Історією русів» і «Краткой летописью Малой России» Рубана. Це був поворотний момент у столітній дискусії. Аналіз тексту «Історії русів» та її можливих джерел було вперше запропоновано як засіб встановити авторство.
Слабченко не перший науковець, який вказав на текстуальні паралелі між «Краткой летописью» та «Історією русів» — це зробив київський історик Володимир Іконніков в 1908 році. Але Слабченко першим припустив, що ці два тексти написав один автор. Виявлені Слабченком текстуальні паралелі справді вражали. «Гетман Граф Разумовский, получа жалованную грамоту на чин свой в тех точно выражениях, какова дана была Гетману Скоропадскому...» — пасаж із безбородьківського фрагмента «Краткой летописи». «Гетман граф Разумовский в 1751 году получил на достоинство свое высочайшую грамоту в тех точно выражениях, какова была дана Скоропадскому», — віддзеркалював Безбородька автор «Історії русів». Слабченко навів багато інших текстуальних збігів у двох творах. Висновки Слабченка спиралися на іншого роду докази, що їх пропоненти Кониського чи Полетик запропонувати не могли, і їх було важко заперечити. Клепацький же доповнив текстуальні знахідки Слабченка власними архівними даними, тому заявка Олександра Безбородька, козацького полковника і канцлера імперії, на авторство загадкової «Історії русів» стала вагомішою за решту гіпотез[1].
Звісно, питання лишалися. Одне з них, найнезручніше для Слабченка, стосувалося висновків Анатолія Єршова про час написання «Історії русів». На жаль, Слабченко не зміг відповісти Єршову і розвинути свої ідеї до кінця. В січні 1930 року Слабченка заарештували на одеському вокзалі, коли він повертався з Києва, де клопотав за долю свого сина Тараса, заарештованого кількома тижнями раніше. Батько з сином, а також багато інших діячів української культури, проходили по процесу «Спілки визволення України». Їх звинуватили у змові з метою насильницького повалення радянської влади і встановлення незалежної української держави, яку Захід збирався використати як плацдарм для нападу на Радянську Росію. Процес було сфабриковано. Такої організації 1929 року в Україні не існувало, і все, що об’єднувало обвинувачених, це їхня активна роль у розвитку української культури і науки.
- ↑ Краткая летопись. — С. 211. Пор.: Исторія Русовъ. — С. 246; Иконников В. Опыт русской историографии. — Т. 2 — Кн. 2. — К., 1908. — С. 1648.
