оказії, за які мене штрафували, а потім продовжили нагляд на півроку. Протягом усього цього часу я жодного разу не спізнювався на реєстрацію, не заходив до бару, ресторану, кафе, не наближався до жодного з готелів міста, не покидав свого помешкання від 22-ої до 6-ої години, не поїхав до аеропорту, проводжати свою дружину, не затримався на праці. Ходив «струночкою» і був перед міліцією «тихіше води, нижче трави». І все ж не задовольнив своїх наглядачів.
У чому ж справа?
За словами «останнього часу допускав виїзди з Чернігова» є такі факти: десь під кінець лютого, після арешту Миколи Руденка та Олекси Тихого, в п’ятницю до мене на працю до лікарні приїхали два офіцери Чернігівського УКВС, посадили мене до автомашини й привезли додому, де приблизно від 16 до 19 години я друкував на своїй друкарській машинці й писав скорописом та імітував під друковані літери що попало для графічної експертизи у справі заарештованих. Це вимагало немало уваги, і я, перебуваючи в розпорядженні такої поважної організації, як КДБ, не думав про міліцію. Крім того, тоді була тяжко хвора моя дружина, і якщо в мене в пам’яті залишався вільний проміжок, то я думав про дружину, а не про міліцію. А жаль! Бо наступного дня мене викликали до міліції та попросили пояснень, чому в п’ятницю не з’явився для реєстрації. Я пояснив. Міліція захотіла підтвердження від КДБ. Звідти написали папір, де підкреслили, що я їм нічого не сказав про обов’язок іти до міліції для реєстрації. Міліція розцінила це як самовілля з мого боку і суворо попередила.
У березні за дозволом міліції я поїхав до Хрипівки до своїх батьків. Із Донецького УКДБ надіслали до Чернігівського УКДБ (чому не просто мені через пошту?) повістку про виклик мене до Донецького
