тори намагаються поширити їх серед своїх робітників, часто продаючи їх за половину ціни. Якщо ніхто не хоче йти на спектакль, тоді, буває, скидають кілька десятків копійок і покривають вартість квитків, а самі білети викидають до смітника. Цього разу до такого не дійшло, але продавали їх за половину ціни 1,25 крб., і Надя взяла 4 штуки.
Перед початком спектаклю з’явилися дві великі команди студентів або таких, що навчаються, майже самі дівчата, і коли ми зайшли до театру, зал був повний.
Під звуки Ієрихонських труб піднялася завіса. І ми побачили 8 червоноармійців у будьоновках і шинелях періоду громадянської війни, а в середині їхньої шеренги — дівчину в такій самій уніформі та командира в шкіряній куртці й синіх штанах. З досить суворим, безрадісними обличчями вони прокричали якусь, імовірно, дуже революційну пісню. Спустили завісу з п’ятикутною зіркою на третину всієї сцени. Праворуч і ліворуч вийшли дві фігури, цілком одягнені в червоне: червоні черевики, червоні штани, червоні куртки, червоні будьоновки. В руках кожний тримав срібну трубу з червоними прапорцями, тонкі, високі. Обличчя їхні зовсім нічого не висловлювали, і тому їх зовсім якось не видно було. Тим більше, що завіса була такого самого кольору. Цілковита однаковість робила їх не живими людьми, якимись привидами з того світу. Протягом усього спектаклю вони з’являлися час від часу перед срібними смугами п’ятикутної зірки на червоній завісі, такого самісінького відтінку, що й їхній одяг, і то байдуже потрублять якусь коротеньку мелодію та мовчки зникають, то, також мовчки, без виразу з’являються перед зіркою, то схиляються перед нею. їхні мовчазні рухи були схожі на якісь чортівські заклинання, а їхня однаковість та безликість переносили їхні чаклунські рухи в давнєпрадавнє минуле і навівали почуття якоїсь загробності.
