Між появою цих тіней нас розважали деклямаціями про цінність хліба та його значення для світової революції, а також ерзац-піснями такого самого змісту.
Під час антракту зал наполовину спорожнів. Ми вирішили потерпіти до кінця, тому що рідко ходимо.
У п’єсі є чудовий образ торговки Дори Соловійчук, але його штучно ввели до сюжету і він, був неспроможний рятувати п’єсу.
— Ліпше було б не піти, — сказала дружина. — Ліпше щавель та огірки законсервувала б.
— Жаль, що міліція дозволила, — подумав я.
Після такої п’єси хочеться присягатися ніколи не ходити до театру. Ні, просто треба йти на старі, відомі п’єси. В них, правда, на тебе вже нічого нового не чекає, зате вони приємно оживляють стару естетичну насолоду.
Був час, коли Харків — найбільше місто Слобожанщини — займав, мабуть, провідне місце в українській культурі. Тепер він приніс нам російську культуру, До речі, не найліпшого «ґатунку».
Василю, як Вам живеться? Може б Ви колись зібралися і написали листків з 5-6? Хотілось би докладніше уявити собі Вашу ситуацію, здорв’я, настрій.
Посилаю Вам Прикінцевий (закінчений) Акт Гельсінської наради. Не хотіли б Ви зробити усні корективи, бо хтось досить погано переклав, а я так передрукував і Вам посилаю.
Нехай хоронить Вас Господь.
Ваш
11. 08. 77 р.
Левко
