Україні все таки, або тим часом не зменшуються“.
29) До якого непорозуміння може привести маленька ріжниця в мові, видно з такого випадку, який може послужити темою для гумористичного оповідання.
Наддністрянець запропонував Наддніпрянцеві за його перстень — „тисяч сто корон“. Наддніпрянець був здивований і вражений, він певний був, що йому пропонують 100 тисяч к., бо на Україні вираз „тисяч сто“ визначає суму не 1100, а більш-менш близьку коло 100 тисяч, а коли хотять визначити суму 100.000 певно, то кажуть: „сто тисяч“. А як-би Наддністрянець висловився не з польська, а сказав, що дає тисячу сто корон, або по „хлопському“ — одинадцять сот, то не булоб ніякого непорозуміння, бо так само говорять і над Дніпром.
Деякі з виписаних мною слів та форм, вживаються і галицьким народом і тому вважаються за свої, але коли їх нема у Наддніпрянців, а є у Москалів чи у Поляків, то ліпше їх не вживати у літературній мові. Наприклад: Видіти, отвирати, сейчас, єсли. Навпаки, слова й форми, яких нема у Наддніпрянців і нема у Поляків чи Москалів, а є тільки в якому-небудь куточку нашої землі, то
