жує образ вічного революціонера, доводить, що революційний рух є найважливішою подією епохи.
Анафоричний повтор сполучніка ні (ані), полісиндетонний зв'язок між однорідними членами речення виділяє в ампліфікаційній системі кожну складову одиницю, створює відчуття важливості його образного змісту для повідомлення. Поряд з цим у такий спосіб повідомляється, що кожен із факторів, названий однорідними підметами, хоч і є вагомим у державній організації, не здатний протидіяти революційному рухові.
Важливе смислове навантаження несуть епітети до слів-іменників ампліфікаційного ряду. Усі вони позначені помітним оціночним спрямуванням, викликаним ідейно-естетичними настановами автора, — асоціювати суспільну сутність названого іменником предмета.
Друга строфа продовжує розгортання характеристики образу вічного революціонера, що художньо реалізується виведенням ситуацій, в яких виявляється конкретна його діяльність. Починається строфа своєрідним зачином у формі риторичного оклику:
Він не вмер, він ще живе!
Зачин другої строфи водночас є продовженням теми першої строфи, виконує функцію зв'язки. Сполучна роль риторичного оклику виявляється і в тому, що він є повтором, точніше, перехресним повтором четвертого вірша першої строфи, з перестановкою складових частин, коли сурядні речення в зворотному порядку слідують одне за одним, отже, обидва рядки зв'язані хіазмом.
У першій строфі, як ми уже говорили, рядок Він живе, він ще не вмер є підсумковим до характеристики вічного революціонера як народної свідомості і совісті (через те він і не може вмерти, доки залишається підневільним сам народ). У другій він є вступним: вводить читача в атмосферу конкретних справ головного образу. Перехресний повтор потрібний авторові для того, щоб акцентувати слово живе, віднісши його на кінець рядка. Виділення слова живе перетворює його в художній фундамент, на якому виростає складна смислова побудова — картина переможної ходи вічного революціонера. Ця смислова побудова знаходить відповідну словесно-образну форму втілення також у складній побудові, у художній фігурі ампліфікації, компоненти якої (однорідні члени речення) пов'язуються то полісиндетонним, то асиндетонним зв'язком. Наприклад:
Хоч від тисяч літ родився.
Та аж вчора розповився
І о власній силі йде!
І простується, міцніє,
І спішить туди, де дніє:
Словом сильним, мов трубою,
Міліони зве з собою,
Міліони радо йдуть,
Бо це голос духа чуть.
