правданого і апробованого художнього прийому — ампліфікації, нагромадження однорідних обставин місця, кожний компонент якої постає як послідовність чітко визначених конкретизацій, об'єднаних спільністю ідейно-естетичного змісту. Смислове навантаження єдності реалізується узагальнюючим словом скрізь, а також художньою фігурою асиндетоном (безсполучниковість), яка на перший план висуває ідею єдності, а складові частини цілісності залишаються неакцентованими (акцентація їх була б деяким звуженням теми), що дає простір до широких асоціацій. Наприклад:
Голос духа чути скрізь:
По курних хатах мужицьких,
По верстатах ремісницьких,
По місцях недолі й сліз…
Ту ж фігуру — ампліфікацію використовує поет і тоді, коли говорить про революційні завоювання, про тісний зв'язок вічного революціонера з народними масами:
І де тільки він роздасться,
Щезнуть сльози, сум, нещастя,
Сила родиться й завзяття…
Потреба вираження багатогранного змісту — різноманітних проявів революційного руху і відгуку народного на його заклик — вимагає застосування двох'ярусної ампліфікації (ампліфікації в ампліфікації), коли один ампліфікаційний ряд (дієслівний) зв'язується послідовним зв'язком з іншим (іменниковим), що значно увиразнює їх емоціональний вплив. Наприклад: Щезнуть → сльози, сум, нещастя; родиться → сила, завзяття.
Форми і цілі боротьби виводяться у поезії також через двох'ярусний ампліфікаційний ряд, але різної структури: перший будується на антитезі: не ридать, а добувать, другий — на допустовому ототожненні: хоч синам, як не собі. Напр.: Не рибать, а добувать → хоч синам, як не собі. Так, в антитезі не ридать, а добувать протиставляються дві різні дії, що асоціюють різні шляхи протесту проти гнобителів, одна з яких заперечується (не визнається прийнятою — ридать, функцію заперечення виконує частка не), друга (добувать) не лише стверджується, а підкреслюється її домінуюча роль.
Допустове ототожнення показником змістової залежності двох фактів, один з яких на перший погляд (сила) виключає інший (собі), але разом з тим і зумовлений ним, служить засобом асоціативного визначення революційної боротьби.
В останній строфі поет завершує образ вічного революціонера характеристикою, що розростається у багатоскладну поглиблену оцінку:
Вічний революціонер —
Дух, наука, думка, воля
Не уступить пітьмі поля,
Не дасть спутатись тепер.
