туалізувати як сучасну, то він і вводить лексему, що здійснює таку спеціалізацію, — прислівник тепер. Наступний ряд дієслів (розвалилась, покотилась, спинила, згасила) є дієсловами минулого часу, але з переносом дії у план майбутнього. Форма минулого часу замість майбутнього мобілізує значення дії у здійсненні, тобто дії, що сприймається як реалізована. Власне, ці форми асоціюють дію реальну, вони переносять і автора, i читача (зокрема тогочасного читача) в сам революційний процес, подають його як сучасність. У складі риторичного запитання таке переносно-образне застосування дієслівних форм минулого часу особливо відчутно. Отже, дієслівні форми часу підключаються до вираження основного змісту.
Вірш починається образом вічного революціонера, а закінчується образом «розвидняющогося» дня (обидва образи заповнюють собою рядок). Ці два образи розташовані на крайніх полюсах твору і організують текст в єдину поетичну цілісність, в якій відбувається об'єднуюча взаємодія її складових частин. Вихідною точкою цілісності є образ вічного революціонера, він же є і організуючим принципом, творцем і мотивом витвореного художнього світу. Завершує цілісність образ «розвидняющогося дня», що є органічним продовженням і втіленням образу вічного революціонера. Отже образ «розвидняющогося дня» конденсує в собі зміст усього твору. Власне в ім'я цього образу й написано сам твір. А образ вічного революціонера йому підпорядкований (адже і революції здійснюються в ім'я корінних соціальних перетворень).
Написано вірш чотиристопним хореєм, у ритміці бойової пісні, що дуже добре передає його закличні інтонації, створює урочисто-піднесену тональність.
Таким чином, загальна стильова специфіка поезії І. Франка «Гімн» відзначається граничною стислістю мови, стриманими, але відточеними мовно-образними засобами, вживанням слів-образів з естетичним прирощенням в значенні, наявністю цілих смислових синтаксичних побудов.
Надійшла до редколегії 21.02.83
Н. А. ТИТАРЕНКО, канд. філол. наук, Житомир. пед. ін-т
Метафора[1] розглядається нами як явище власно семантичне, тобто як особливий тип вивідного номінативного значення, що містить у собі оцінку явищ дійсності і визначається семантичною двоплановістю, яка виникає на базі взаємодії лексичних значень слів. Так розглядається метафора багатьма авторами[2]. Семантична дволлановість метафоризованого слова виникає на базі взаємодії тільки лексичних значень слова. Взаємодія основного, «прямого», і вивідного значень видозмінює і ускладнює помінативну
- ↑ Зміст поняття «метафори» розглядаємо як передачі метафоричного значення, так і метафоричного слововжитку.
- ↑ Сторінка:Українське мовознавство. №12. 1984.pdf/112
