Сторінка:Українське мовознавство. №13. 1985.pdf/117

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

В описовій авторській мові (ремарках) зменшувально-пестливі суфікси утворюють демінутиви без ознак оцінності; зрідка передають емоційні поняття; на них наче «переливається» емоційність контексту.

Комедії виявляють дещо вищий ступінь використання засобів експресивного словотвору порівняно з драмами.

Виразну характеризуючу роль грає міра, ступінь насиченості мовних партій персонажів засобами експресивного словотвору.

Сучасні українські радянські драматурги продуктивно й творчо використовують різні мовно-виражальні засоби, зокрема експресивного словотвору, збагачуючи їх новим, індивідуальним значенням, досягаючи вершин художньої правди. Майстер художнього слова К. Федін ще у 1933 р. дуже добре сказав: «…письменник зобов'язаний пам'ятати, що при тому самому ідейному рівні двох творів той з них має більшу художню цінність, у якому якість слова вища. Він зобов'язаний у своїх творах прагнути до вищої якості. Цього від нього вимагають література, читач, епоха»[1].

1 Див.: Пустовойт П. Г. От слова к образу. К., 1974, с. 155. 2 Тимофеев Л. И. Теория литературы: Основы паук» о литературе. М., 1945, с. 120. 3 Федин К. Собр. соч.: В 10-ти т. М., 1954, т. 9, с. 357.

Надійшла до редколегії 19.03.84

А. О. СВАШЕНКО, канд. філол. наук, Харків, пед. ін-т

 
ПЕРИФРАЗИ ТА ЇХ СТИЛІСТИЧНІ ФУНКЦІЇ В ПОЕЗІЇ І. Я. ФРАНКА
 

Перифрази, за висловом К. Маркса і Ф. Енгельса, становлять собою «опис одного якого-небудь відношення як виразу, як способу існування чогось іншого»[2]. Для опису добираються найбільш характерні та істотні ознаки якогось предмета чи явища, щ о «дозволяє бачити зображуване в новому раптовому ракурсі»[3] і виявляє емоційне ставлення мовця до зображуваного. Звичайно, зловживання перифразами утруднює сприймання, робить мову штучною, часом манірною і незграбною чи дистильовано вишуканою, а значить і позбавленою живої теплоти. Уміле, вмотивоване вживання перифраз майстрами слова XIX—XX ст. доводить безмежні стилістичні можливості цього тропа (див. праці В. В. Виноградова, І. Р. Гальперіна, А. Т. Рубайла, К. І. Клименко та ін.)[4].

І. Я. Франко належить до тих українських поетів, для яких вживання перифраз є органічним. Однак цей виражальний засіб письменника ще не став об'єктом літературного чи лінгвістичного дослідження. Правда, Л. М. Полюга побіжно розглядає окремі перифрази (кришталевий океан, синій кришталь, лазурове море — небо), але називає їх «описовими словосполученнями», «зворотами», «поетичними замінниками»[5].

Дана стаття становить собою спробу аналізу семантики, структури і стилістичних функцій перифраз у поетичних творах

  1. ↑ Федин К. Собр. соч.: В 10-ти т. М., 1954, т. 9, с. 357.
  2. ↑ Маркс К., Енгельс Ф. Німецька ідеологія. — Твори, т. 3, с. 275.
  3. ↑ Николаева З. В. Перифразы в поэтических произведениях Н. А. Некрасова. — Вопр. рус. яз. Ярославль, 1969, вып. 3, с. 234.
  4. ↑ Див.: Виноградов В. В. Стиль Пушкина. М., 1948, с. 618; Гальперин И. Р. Очерки по стилистике английского языка. М., 1958, с. 459; Рубайло А. Т. Художественные средства языка. М., 1961, с. 69; Клименко Е. И. Традиции и новаторство в английской литературе. Л., 1961, с. 192, 164.
  5. ↑ Див.: Полюга Л. М. Слово у поетичному тексті Івана Франка. К., 1977, с. 90.
Отримано з https://uk.wikisource.org/w/index.php?title=Сторінка:Українське_мовознавство._№13._1985.pdf/117&oldid=393932