ти вжитий лише на позначення рослинності: «Пашіла земля, і гострий запах степового зела доносився з прохолодним вітерцем». (Я. Качура). Він може позначати усю рослинність (як цілість): «Стократно полюбив я сонце і зело, мурашок у траві і людську вдачу милу» (М. Рильський). Проте вживається він і у вужчому значенні: у протиставленні злаки — городина, квіти: «— Яка ти розкішна, земле, — думала Маланка, — Весело засівать тебе хлібом, прикрашать зелом» (М. Коцюбинський). Як поетичне і дещо застаріле, це слово зараз не має широкого вжитку.
Близьке до зелень слово зеленощі, теж стилістично нейтральне, у ньому відтінок абстрагованого узагальнення підкреслюється суфіксом -ощ (і) (порівн.: радощі, гордощі, веселощі та ін.). Це узагальнення у контексті стає особливо виразним: «Гри самому березі голі, дикі, сіро-червоні скелі, далі узгір'я, поросле буйними зеленощами: лаврів, магнолій, олив, кипарисів» (Леся Українка).
Іменник зеленість, саме через свій суфікс -ість, продуктивний при творенні абстрактних назв, міг би передавати «чисту абстракцію» кольорової ознаки, проте, як свідчить «Українсько-російський словник», це слово рідковживане, ілюструється воно Номисом («Зеленість — буйність»). Відтінок збірності має діалектний іменник зелення: «На мить зелення розхиляється, і перед очима Петруні стоїть Кошовий» (С. Васильченко).
Діалектне зеленина є синонімом до зелень, порівн. «По другий бік під зелениною високий гостроверхий штахет» (С. Васильченко).
З двох російських іменників — зеленость і зелень — на позначення кольору перше слово майже не вживається, друге вживається досить широко. Іменник зелень вживається і з конкретним значенням (деякі види овочів), останнє — як і в українській мові.
В. Д. П'ятницький у слові зеленость зафіксував оказіональне значення «незрілість», співвідносне з відповідним значенням прикметника «зелений». Як зазначає дослідник, незвичність слова зеленость у вказаному значенні спеціально підкреслюється лапками: «…Бабушкин каким выходит из тайги на лыжах, таким и возвращается на Пороги… — тем же «молодым — зеленым», как и был. И эта «зеленость» все время умиляет автора» (М. Полякова)[1].
3) Прикметник червен у болгарській мові має лише один іменний відповідник на позначення кольору — це іменник червенина: «В прозореца гореше червенината на зората» (Йовков). «Няколко аленовата червенина светила на белото му като хартия лице» (Каравелов), «Червенината по бузите на Домлинка избледняваше» (Жената днес. I, 1973, с. 15). Він смислово і стилістичио співвідносний з українським червоність і російським
- ↑ В. Д. Пятницкий. Выражение цветового признака при помощи однокореннних существительных разной структуры, стор. 110.
