Вказавши, який життьовий шлях він свідомо обрав собі сам, ми можемо переконатися, що тут була повна гармонія. Сковорода збудував своє щастя на внутрішньому самоспізнанні, на своєму душевному спокої: і тут на ньому самому справдилась (в де-якій мірі) справедливість його теорії, яка, на перший погляд, здається тільки афоризмом (що правдиве щастя неважке, бо воно є потрібне кожному), говоримо „справдилась“, бо він ніс тягар життя легко, не ухилявся набік від свого шляху і не тільки не скаржився на свою долю, але, навпаки, постійно до глибокої старости та смерти був щасливий та задоволений, почуваючи, що обраний ним шлях був для нього найправдивішим. Це був шлях злиднів та різних матеріяльних нестатків.
Сковорода навчав, що треба звільнитися від тих ланцюгів, що цілком захоплюють людину та роблять її рабом своїм (багатство, шаноба), і сам все це справдив на власному прикладі: його не спокусили ні перспектива значного громадського стану, ні ті звичайні приємні умови житейської обстанови, які оправдує кожна система морали, тим часом, як відмовитися від них дуже важко, бо вони дають відчувати себе весь час; кожна людина має право на свій куток, на сім'ю, на необхідні засоби для життя.
Сковорода не обурювався проти цього, але сам з власної волі відмовився від них, щоб краще заховати потрібну волю духа та діяльности. І тут він йшов не звичайним шляхом, а шляхом важкого, на наш погляд, подвигу.
Залишивши посаду навчителя в Переяславі, він мовчки, терпеливо, без нарікань зносив усі нестатки, „маючи тоді тільки жупан, одні черевики, одні чорні гарусні панчохи“. У словах учня Сковороди, Ковалинського, він змальований наче живий. Тут кожен вираз, окреме слово малює нам або його життя, або його моральну фізіономію, або характер. Він не був аскетом; його вегетаріянство (вживаємо сучасний термін) не було ні наслідком суєвір'я, ні зверхнім прапором науки; він ставився до цієї справи просто та розумно, без фанатизму: „не їв риби та м'яса з внутрішнього нахилу“, говорить Ковалинський, і цим сказано все; цеб-то сам не знав у них смаку, але й не вважав, що вони шкідливі для всіх, як це навчають сучасні вегетаріянці.
Ставши мандрівником, він остаточно відмовився від грошей, і таким безсеребряником був до кінця днів своїх. Але й тут не було цілковитого негативного відношення до громадської необхідности грошей, як це видно зі з'ясувань самого Сковороди (як ми бачили, він одержував платню в казенній школі), він тільки прикладав ці вимоги до себе тому, що обрав собі ролю бідного жебрака. Не потрібно до того, як Сковорода не був проповідником аскетов у, так і в своєму особистому житті він не був аскетов І. правда,
