особливі форми, в які складався історичний розвиток в особливих умовах. Кожний діяч є дитина свого віку й свого соціяльного оточення. Індивідуум не утворює цілком нових громадських проблем, але, може иноді побачити їх там, де инші нічого не бачать“. Так точнісінько й у вирішенні цих проблем людина звязана тими засобами, які дає в розпорядження її-ж доба. Але навпаки, вибір того циклу проблем, якому присвячує себе людина, як вона підходить до розвязання цих проблем і, нарешті, сила, з якою вона захищає свої думки та погляди — це все не можна цілком з'ясувати тільки економічними умовами: поруч з ними тут виступають і індивідуальні умови, що розвинулися завдяки своєрідності природніх здатностей та того оточення, в якому перебувала особа. Усі згадані тільки-що обставини впливають, як-що не на напрямок розвитку, то, принаймні, на його хід та на той шлях, по якому приходять до неминучого наслідку. І ось в цьому відношенні окремі особи можуть дуже багато дати своїй добі. Зокрема мислителі краще розуміють своє оточення, швидче, ніж маса, відкидають традиції та забобони, але-ж і їх визнають лише ті класи, інтереси яких лежать в одному напрямкові з інтересами потрібного розвитку. Ми спробуємо поставити ці вимоги й до Сковороди, але спершу подивимося, що становила Україна тієї доби, коли там жив та працював Г. С. Сковорода, щоб на підставі цього вирішити питання, чи він стояв вище од свого оточення, чи порушив він якісь проблеми для свого часу, з якою енергією переводив їх у життя, оскільки вони були життьові та в якій мірі він сам був продуктом своєї доби. Це була дворянсько-кріпацька доба[1].
Сковорода народився в кінці царювання Петра, що не вважав на вільності українські, стверджені переяславською угодою його батька Олексія Михайловича та статтями гетьманів, що гетьманували після Хмельницького. Україні далося в знаки царювання Петра. Робив він, що хотів, і на Слободській Україні. Те-ж робили і наступники Петра, навіть жінки на престолі, як, наприклад, Ганна Івановна. Автономія була тільки примарою. Були роки, коли зникала й сама влада гетьманська. Єдиним просвітком у політиці була доба Лізавети, що дозволила обрати на гетьмана, призначеного нею Кирила Розумовського, рідного брата її чоловіка Олексія Розумовського, колись-то пастуха в с. Лемішах. Але й Кирило Розумовський був лише царедворцем на гетьманському столі й мало цікавився дорученою нею йому країною. Всі розуміли чудесно, що геть-
- ↑ Характеристику цієї доби див. також у М. І. Яворського „Г. Сковорода й громадянство“ (Укр. філ. Г. С. Сковорода, Держ. вид., стор. 50–55).
