Поетичній творчості Сковороди присвячена дуже цікава спеціяльна розвідка проф. А. К. Музички. Про „Сад божественных песен“ у нього ми знаходимо такі висновки. Назва „Сада“ нагадує назви збірок староукраїнської поезії („Огородок“ Ант. Радивиловського, „Hortus“ Довгалевського в його піїтиці або збірка грецько-римської поезії). Ковалинському Сковорода радив користуватися у своїх поетичних творах класиками та Клавдіяном — поетом IV ст. по Р. Х. (він ішов слідом за Вергілієм, Горацієм і Овідієм). Поетичні спроби свої Сковорода надсилав свойому учневі Ковалинському; серед них ми бачимо вірш, складений ним у день свого народження (лат. мовою), такого змісту: „Пізно вечером вертався він від якогось приятеля до дому та, згадавши про свої народини, зостановляються над людським життям і серед цих думок пише він віршу, що так нагадує нам автобіографію Овідія… Або вірша на зелені свята — в цей день автор в піднесенні духа пише стих. А що цей день є днем переміни, поет так захоплюється цим, що мимоволі переходить на Овідієві Метаморфози й перед нами проходять ці переміни з образністю, живостю і драматичністю незрівняного класичного митця. Очищення душі Сковорода описує йдучи за взірцем Вергілієвих Georgica. Це відповідало тодішньому звичаєві поетів, це відповідало теорії й практиці самого Сковороди. Знання грецької та латинської літератури у нього було величезне. Він вчитувався в авторів і втягав у себе чужі слова, чужі звороти, чужі гадки та ще до того у такій кількості, що вони перемішувалися з його власними й ставали його власністю; тому мова у його творах така образна, поетична, але тому-ж вони здаються тільки якоюсь компіляцією, чи невільничим наслідуванням… Не малу ту ролю відогравала його немалої міри пам'ять. Це не стихотворство поета-нездари, віршописця-компілятора, але думка Сковороди-філософа в чужій поетичній формі, що і присвоїв він собі згаданим способом. А. Музичка вводить нас у поетичну лабораторію Сковороди на тлі його власних творів, порівнюючи, наприклад, чудовий змістом і формою 38-й лист його з 23 і 30 піснями „Сада“. Навіть пісня Сковороди „Всякому городу“ нагадує, на думку автора, Горація. Так треба розуміти й миші пісні з його „Сада“, що прозяб із зерен св. письма. Це не звичайна переробка або переклад у стихи церковних пісень і молитов, то-що, що не давали собою нових гадок, нового змісту, у яких новою була тільки версифікація, — ні: це пісні, в яких є сила думки vis scientarium Сковороди, є зерно, а зверхня форма нагадує нам якогось старинного чи сучасного поета, народню пісню, псальми, біблію, св. письмо, в залежності від того, який мотив переважає, яке почуття в даний момент ним керує. Найчастіше Сковорода йде за Горацієм, але буває й навпаки,
