дучи революційно настроєним, дуже охоче засвоїв це негативне відношення до дійсности.
Є в „Саду“ духовні пісні, присвячені біблійним подіям, і наближаються вони ідеями своїми до духовних віршів та народніх колядок. Але значно більша кількість віршів має філософський характер, у них іде мова про щастя (№ 21), про потребу розумно скористовувати час (№ 23), до цього останнього вірша латинською мовою дописано — якогось філософа запитали: що найдорожче й він одповів — час. „О дрожайше жизни время коль тебя мы не щадим. Для чего ж мы жить желаем лет на свете восемьсот, ежели ми их теряем на всякий безделиц рой“.
Із душевним піднесенням написано 28-у пісню про справжню душевну радість:
Возлети на небеса, хоть в Версальскии леса,
Вздень одежду золотую,
Вздень и шапку хоть царскую,
Когда ты не весьол, то всьо нищ и гол.
Проживи хоть 300 лет, проживи хоть целый свет,
Что тебе то помогает,
Если серце внутрь рыдает.
Такою-ж самою ідеєю перейнята й 30 пісня, де вихваляється життя красне не довготою, а добротою, життя в бозі, повне призирства до смерти, бо смерть є спокій. Так жив, говорить нарешті Сковорода, Атинейський, так жив й єврейський Епикур — Христос.
Крім „Сада божественных песень“ Сковорода написав кілько окремих віршів. Серед них визначається „Разговор о премудрости — Мудрость и человек“, перенятий глибокою філософською інтернаціональною ідеєю універсальности й можливости її досягнення всіма без винятку народами — не тільки христіянськими але й язицькими. Тут провадиться, таким чином, радикальна для того часу думка про те, що можливо спастись і по-за христіянством, по-за христіянською релігією. Ось цей вірш в формі сатиричного діялога.
ЛюдинаЛюбезная сестра иль как тебя назвать.
Доброты всякой ты и стройности ты мать;
Скажи мне имя ты, скажи свое сама,
Ведь всяка без тебя дурна у нас дума.
МудрістьУ греков звалась я Софіа в древній век,
А мудростью зовет всяк русский человек,
Но римлянин мене Минервою назвал,
А христіанин добр Христос мне имя дал.
ЛюдинаСкажи, живешь ли ты в Хинских сторонах?
МудрістьКуда ты, друг мой, нелепую поешь,
Ведь без мене, друг мой, одной черте не быть
И как же мне, скажи меж хинцами не жить?
Где ночь и день живет, где лето и весна
Я правлю это все с моим отцем одна
